2014-й у Польщі є роком Яна Новака-Єзьоранського, політика, журналіста, одного з найвідоміших діячів польської діаспори на Заході після Другої Світової війни. У 90-х він був одним з головних лобістів вступу Польщі до НАТО. Сьогодні його іменем названо вроцлавський Колегіум Східної Європи. Про значення постаті Новака-Єзьоранського для сучасної Польщі говоримо з доктором Лукашем Ясіною, публіцистом видання «Kultura Liberalna».
«Янек», «Ян Зих», «Ян Новак», «Кур’єр з Варшави» – під цими псевдонімами до історії Польщі увійшов Ян Новак-Єзьоранський, солдат Армії крайової, емісар уряду незалежної Польщі у Лондоні, багаторічний керівник польської секції Радіо Вільна Європа, консультант Ради Нацбезпеки США. Цього року припадає сота річниця від його дня народження. Моє перше запитання до нашого гостя студії, доктора Лукаша Ясіни: в Україні непогано знають Єжи Ґєдройця, сучасника та друга Новака-Єзьоранського, а от про останнього згадують вкрай рідко, хоча у Польщі радше Єзьоранський є більш актуальною постаттю. Чому так?
– Я думаю, що і Єжи Ґєдройць, і Ян Здзіслав Новак-Єзьоранський, бо перед війною він був Здзіславом і, до речі, ходив до школи недалеко від того місця, де розташований будинок Польського радіо, у роки своєї найбільшої активності на еміграції не були відомі в Україні. На Схід від Польщі про них дізналися у 1989 році, коли українські інтелектуали у статтях паризького журналу «Культура» відкрили шлях до зближення польського та українського народу. Не знали його на Сході як героя польської Армії крайової з очевидних причин, не знали також як директора польської секції Радіо Вільна Європа у Мюнхені, бо в радянській Україні більше слухали Радіо Свободу. Інша справа, що Новак-Єзьоранський, хоч мав що сказати про Східну Європу, у 90-і роки не включився активно до процесу польсько-українського примирення. Він зосередився на інтересах Польщі на Заході. Це завдяки його зусиллям і зусиллям знаного українцям Збіґнєва Бжезінського відбувся вступ Польщі до НАТО у 1999 році.
Саме, у 80-90-і роки минулого століття Новак-Єзьоранський був персоною номер один для американської Полонії. Діяв на користь польської демократичної трансформації фізично у Польщі не перебуваючи.
– Ментально Ян Новак-Єзьоранський завжди жив у Варшаві, куди зрештою повернувся наприкінці свого життя. До Штатів він виїхав з відчаю та наперекір своїй дружині. Коли він вийшов на пенсію після праці на радіо, він як активна людина не знав, що далі робити. На початку жив у будиночку в Альпах недалеко Мюнхена, але там його час від часу відвідували дивні люди, правдоподібно працівники польської служби безпеки. Українці знають, наскільки небезпечні були контакти зі службою безпеки у Мюнхені в післявоєнний період. Аж за часів президентури Картера йому запропонували посаду у Конгресі американської полонії, котра хотіла бачити у своїх лавах не класичного поляка-емігранта. Майже 15 років Новак-Єзьоранський був представником цього конгресу у справах лобіювання польських інтересів у колах американської влади. Він підтримав політику санкцій адміністрації Рейгана щодо ПНР під час воєнного стану, посприяв тому, аби Лєх Валенса став третім у історії неполітиком, хто виступив перед Конгресом США. Він мав унікальні контакти та дуже високу позицію в Штатах. Завдяки цьому польські політики змогли залагодити на Заході багато речей в 90-і. Це була наша людина у Вашингтоні. І зараз нам дуже бракує когось такого.
Ви згадали, що Новак-Єзьоранський був нетиповим емігрантом. Діячі української еміграції в Штатах та Канаді, активні у 80-і та 90-і роки, так і не змогли стати ані авторитетними учасниками, ані навіть авторитетними коментаторами української політики. Натомість Новак-Єзьоранський був впливовим критиком презедентства Лєха Валенси та Алєксандера Кваснєвського. Чому поляки захотіли слухати своїх «з-за кордону», а українці – ні? Чи це унікальна харизма «Кур’єра з Варшави»?
– Це факт, що хоч би Богдан Осадчук, якого польська еліта міцно ототожнює з Україною, вже на 80-му році життя приїхав до Києва та намагався там відіграти якусь роль. Кучма навіть робив вигляд, що слухав його поради. Але Осадчук ніколи не відіграв жодної помітної ролі в незалежній Україні. Ян Новак-Єзьоранський, Єжи Ґєдройць, Збіґнєв Бжезінський відіграли величезну роль у становленні демократичної Польщі. Єзьоранський предствляв Валенсу під час передвиборчих дебатів у 1995-му. Але пізніше зміг переступити через свою особисту неприязнь до Кваснєвського та разом з ним лобіювати вступ Польщі до НАТО. Так зробив і Ґєдройць – не відчуваючи симпатії до Кваснєвського, разом з ним брав участь у процесах польсько-українського примирення. Поляки мають одну річ, якої бракує українцям – вміння осягати понадпартійний компроміс заради майбутнього країни. Речником компромісу заради євроінтеграції Польщі і був Новак-Єзьоранський. Друге – будуючи незалежну Польщу, уряд Тадеуша Мазовєцького зміг використати потенціал польської діаспори, український уряд на початку 90-х – ні.
Щодо вміння йти на компроміс – мені дуже сподобалося висловлювання героя нашої програми про перемогу Союзу лівих демократів на парламентських виборах у 2001-му році: «Я можу не любити цей уряд, але його обрали на вільних виборах, і це буде мій уряд, бо це уряд Польщі».
– Ян Новак-Єзьоранський ніколи не прийняв гонорар за свої публікації у газеті «Życie Warszawy», бо її редакція знаходилася в алеях Армії людової, формації, що воювала на боці комуністичного уряду Польщі, а він не хотів мати навіть згадки про неї на своєму трудовому договорі. Так що у боротьбі з комунізмом був безкомпромісним. Коли у Польщі пройшли перші вільні вибори, Новак-Єзьоранський мав вже понад 80 років. І дуже шкода, що комунізм у нас не впав на 20 років раніше – тоді б країною керували абсолютно інші еліти, з іншою освітою, життєвою школою та мораллю. Ян Новак-Єзьоранський презентував собою той тип порядного чиновника, якого дуже бракує зараз. Також дуже актуальним є відновлення його зусиль щодо лобіювання інтересів Польщі в Сполучених Штатах, де адміністрація Обами не звертає належної уваги на роль нашої країни як свого союзника. До речі, наприкінці свого життя Новак-Єзьоранський зробив щось і для українців. Під його патронатом у Вроцлаві був створений Колегіум Східної Європи. Можливо, засновник трохи інакше бачив його призначення – радше як аналітичний центр для інтелектуалів зі Східної Європи, але зараз Колегіум грає важливу роль у польсько-українському примиренні. А розуміння української тематики у Польщі збагачують публікації записів розмов Новака-Єзьоранського з українцями в роки війни та після неї під час проживання в Мюнхені.
Олена Бабакова