Цією експедицією останній тиждень жила уся Польща. Польський гімалаїст Томаш Мацкєвич разом із французькою напарницею Елізабет Револь спробували здобути зимову вершину Нанґа-Парбат. Чи їм вдалося, чи ні – це стане відомо вже незабаром. Однак, на горі залишився Мацкєвич, французку врятовано.
Спочатку – хронологія подій. 20 січня Мацкєвич та Револь почали входження на вершину гори Нанґа-Парбат (її назва перекладається із санскриту як «гола гора», це дев’ятий за висотою восьмитисячник, висота гори – 8126 метрів над рівнем моря, розташована вона у контрольованому Пакистаном Кашмірі, в західній частині Гімалаїв). 22 січня французка поінформувала, що вони дійшли до третього табору, а атака на пік гори відбудеться 25 січня. Цього ж дня, за свідченням Елізабет Револь, їм вдалося підкорити вершину. Натомість під час сходження до бази погода різко зіпсувалася, і гімалаїсти затрималися на рівні 7400 метрів. Там вони провели ніч. Після цього, як каже французька гімалаїстка, вона стягнула поляка на рівень 7200, залишила його у наметі, в льодовиковій щілині, а сама почала шукати допомоги. Револь висилала сигнали через супутниковий телефон. Говорить керівник програми "Польський зимовий гімалаїзм" Януш Маєр, котрий допоміг організувати рятівну акцію:
- Ця інформація, яку ми отримали, була жахливою – що вона має відморожені руки та стопи. І що цими руками Елізабет Револь не може нічого робити.
Стан Томаша Мацкєвича, за словами французької гімалаїстки, був дуже важкий:
- Тоді, коли Елізабет Револь залишала Томека в наметі, він був у дуже поганому стані. У нього були дуже сильно відморожені ноги. Він не міг ходити, він мав сніжну сліпоту, а одночасно вже було видно як прогресує висотна хвороба.
Із самим Мацкєвичем не було жодного контакту, - пояснював у суботу польський гімалаїст Кшиштоф Вєліцький, котрий разом з учасниками Національної зимової експедиції на К2 перебував, можна сказати, по-сусідству. Нагадаємо, саме триває велика польська експедиція першого зимового входження на другу найвищу гору в світі. Восьмитисячники Нанґа-Парбат та Чоґорі (інша назва вершини К2) розташовані один від одного не відстані 300 кілометрів. Тож допомогти Мацкєвичу та Револь могли тільки учасники Національної зимової експедиції на К2, тобто Адам Бєлєцький, Деніс Урубко, Ярослав Ботор та Пйотр Томаля:
- З Томеком ніхто не має зв’язку. Тож ми не маємо від нього жодних вістей. Натомість психічний стан Елізабет ми оцінюємо як добрий. Звісно, у неї відморожені руки і стопи, вона втомлена, нічого не їла і не пила. Але вона сильна. Повільно, але вона послідовно сходить вниз.
У суботу ввечері, 27 січня, вертоліт забрав чотириособову групу польських гімалаїстів з бази під Чоґори до Нанґа-Парбат. В гору пішли Адам Бєлєцький та Деніс Урубко. Те, що вдалося їм зробити, було просто неймовірним, - говорить Януш Маєр:
- Вони зробили неймовірний вчинок. Подолали дуже складний шлях 1200 метрів за 8,5 годин, без жодного відпочинку.
Бєлєцькому та Урубкові вдалося віднайти Елізабет Револь і стягнути її вниз. У таборі на неї чекали інші учасники рятувальної групи Мірослав Ботор і Пйотр Томаля, які надали француженці першу допомогу. На висоті 7200 залишився Томаш Мацкєвич. Початково був план повертатися по нього, але погані погодні умови унеможливили подальшу акцію. Крім цього, як говорить Кшиштоф Вєліцький, зі свідчень Револь випливало, що Мацкєвич не контактував тоді, коли вона його залишала в наметі.
- Це, радше, була би вже акція пошуку, а не рятувальна акція. Поки що рятувальна група зосереджена на Револь. Їхнім обов’язком є спровадження її вниз, до бази, на безпечну висоту. Ця ситуація є дуже важкою, але погодні умови надто складні, щоб почати пошуки Томека.
За словами польського гімалаїста Ярослава Ґаврисяка, рятувальна група зробила все, що могла:
- Вони спробували його врятувати. Навіть те, що вони вилетіли з К2, взяли участь у цій акції, подолали за понад вісім годин шлях, який для більшості гімалаїстів взимку є недоступним, усе це свідить, що хлопці дуже хотіли врятувати Томека. Більше вже навіть би не вдалося зробити... І тому не варто погано оцінювати поляків.
Схожої думки - польський альпініст Боґуслав Слама:
- Досі ніхто у світі чогось такого (я маю на увазі в такому масштабі) не зробив. Ці люди пішли на величезний ризик. Адже ситуація не виглядала так, що вони ось так собі побігли вгору і допомогли зійти... Вони ризикували шалено, здогадуюсь, що вони пішли по знаних Денісові старих шляхах зі старими канатами. Я пишаюся тим, що належу до середовища польських гімалаїстів. Звісно, не все нам вдається, але серед цих людей панує взаємодопомога.
Це була сьома спроба Томаша Мацкеєвича здобути Нанґа-Парбат. Вчетверте він намагався підкорити гору в парі з Елізабет Револь.
«У мене немає такого прагнення, щоб бути першим. Буття першим, найкращим підживлює наше еґо. А я від цього захищаюсь», - говорив рік тому Томаш Мацкєвич. Однак, саме йому першому у світі вдалося досягнути рівня 7200. На цій висоті, цього року, польський гімалаїст залишився. Пропонуємо вашій увазі фрагменти архівної розмови з польським гімалаїстом.
Проект Нанґа-Парбат з’явився у 2012 році, - говорив торік в інтерв’ю з Польським радіо Мацкєвич:
- П’ять років тому була перша спроба. Тоді гора та атмосферні умови показали нам наше місце. Потім були наступні, наступні спроби, з кожним роком я піднімався щораз вище. А два роки тому вдалося дійти до рівня 7200. Отже, я тоді подолав цю магічну позначку 7 тисяч метрів над рівнем моря, нікому досі на Нанґа-Парбат цього не вдавалося зробити взимку. Віра, що вершина стає щораз доступнішою, вплинула на те, що я вирушав у чергові експедиції. Цьогоріч я знову там був. Я випробував усі можливі стилі, йшов усіма можливими маршрутами. Кожного разу, коли я повератюся з невдалої експедиції (звісно, невдалої в лапках, адже сам факт, що я повертаюся – це вже величезний успіх)... Отже, після таких спроб я починаю аналізувати які помилки зробив, а потім думаю – гаразд, якщо в наступній спробі виключу ці похибки, то може вдасться... І вертаюся на Нанґа-Парбат.
Чи є злість після чергової невдачі? На це запитання Томаш Мацкєвич відповів – ні.
- В мені немає злості, абсолютно ні. Я повністю приймаю цю ситуацію. Є відчуття такого, можливо, не стільки жалю і суму, скільки розуміння, що п’ять років я присвятив цій горі, і може варто дати собі спокій. Я тепер був дуже близько від вершини, можна сказати, що вистачило протягнути руку, аби торкнутися піку... Звісно, я цього року міг би піднятися на цю гору, тому що від вершини мене відділяли якісь 300 метрів. Але я міг би з неї не повернутися. Тому варто мати свідомість, що прагнення досягнути щось омріяне може завершитися кінцем всього, нашого життя, яке є неймовірною історією.
Томаш Мацкєвич не брав участі у великих експедиціях, вершини здобував сам або в парі з іншими гімалаїстами. Тримався осторонь комерційних експедицій. Перші свої спроби увійти на Нанґа-Парбат профінансував з власних коштів. На останні експедиції збирав фонди на краудфандингових сайтах. Мацкєвича називали у середовищі гімалаїстів романтиком.
- Я хочу поділитися своєю чутливістю, можливло, якої я маю в собі надто багато. Комерція є всюди, і в горах теж. Щурячі перегони, на жаль, можемо бачити і в горах, коли якась абстрактна історія є важливішою від реальної людини. Я би хотів показати, що ця друга людина – дуже важлива насправді.
Це були фрагменти розмови з Томашем Мацкєвичем, записаної торік журналістом Польського радіо. Першим вершину Нанґа-Парбат взимку він не здобув. Це зробили у 2016 році італієць Сімоне Моро, пакистанець Алі Садпара та баскієць Алекс Чікон.
Polskie Radio24/Trójka/Яна Стемпнєвич