Головна ідея спільного польсько-українського проекту «Поєднання через тяжку пам’ять: Волинь 1943» полягає в збиранні історій про польсько-український конфлікт 1943-44 років. В проекті взяли участь близько двох десятків молодих людей з Польщі й України, але на відміну від більшості попередників, збирачі намагались зосередитись на позитивних моментах одного з найболючіших епізодів в історії польсько-українських відносин: їх цікавили насамперед спогади про випадки порятунку українцями поляків і поляками українців.
Підготовка до проекту тривала близько двох років, розповідає головний координатор з фонду Брама Ґродзька Александра Зінчук:
Ми виходили з потреби зібрати спогади старших людей, представників того покоління, яке пам’ятає події ІІ Світової Війни. Ми записали розмови з найстаршими свідками, людьми, котрим у 43-му було кільканадцять років. Це таке собі змагання з часом: відвідуючи деякі села, чи окремі домівки ми, на жаль, часто усвідомлювали, що вже спізнились на місяць – два, а часом на рік чи на два роки. Отож нашим завданням було зібрати, удокументувати спомини цих людей. Відомо, що такі спогади бувають дуже суб’єктивними – але це вже інше питання, це вже історики будуть вирішувати, які спогади більш, а які – менш вірогідні.
Другий імпульс – це імпульс примирення. Проблематика, яку ми порушуємо, має довгу історію і виразно негативне значення в польсько-українських стосунках. Ми натомість намагаємось висунути на перший план людей, котрі попри свою релігійну й національну інакшість допомагали одні одним – українці рятували поляків, а поляки українців. Це була мало не кожна друга записана нами історія, ми їх записували мало не в кожному другому селі. І я маю надію, що це дуже істотний крок до поєднання, до збудування помосту співпраці на майбутнє.
Дуже важливо, що цю роботу виконали спільно поляки з українцями, підкреслює Александра Зінчук:
Формально це може мати багато мінусів, взяти хоч би працю з перекладом: адже всі учасники проекту з Польщі не надто добре знали українську мову. Ми навіть проводили зустрічі, на яких вивчали основні засади української граматики. Вже по першому тижню поляки могли включатись у розмови, котрі ми записували з українцями. Так само важко було українським учасникам, коли записувались розмови з польськими свідками волинської трагедії. Але ми собі допомагали навзаєм, часом перекладали питання й відповіді. В тому, що молоді поляки й українці спільно проводять ці дослідження, разом стикаються з цією важкою, болісною тематикою, була якась позитивна символіка, і це давало велику втіху обом сторонам проекту.
Учасник експедиції, волонтер із Донецька Леонід Самофалов поділився враженнями від одного з епізодів волинської експедиції:
(Запрошуємо прослухати звуковий файл передачі)
Однією із партнерських організацій, що взяли участь у проекті поряд із «Брамою Ґродзькою» є товариство «Панорама Культур», його голова Еміль Маюк розповів про основні етапи й заходи в рамках проекту:
В травні ми організували науковий семінар, на котрий запросили експертів у питанні польсько-українського конфлікту, зокрема польського дослідника Ґжеґожа Мотику, Леоніда Зашкільняка зі Львова й Леона Попка з Любліна. В семінарі взяли участь студенти з Польщі й України, котрі потім, липні взяли участь у експедиції, присвяченій збиранню розповідей про події 1943 року. Це був перший етап проекту: в ході семінару відбувся не лише обмін підставовими відомостями про Волинську трагедію, але й практичний тренінг збирання oral history – формулювання запитань, ведення інтерв’ю, технічного обслуговування записувальної апаратури. А другий етап – це був виїзд у липні цього року до Волинської й Рівненської області, де група студентів, що складалася з близько двох десятків осіб, їздила по містечках і селах, записуючи історії про випадки, коли гуманність перемагала шал різні, що охопив ці території в розпал ІІ світової війни, перемагала ідеології.
Те, що студенти довідались в ході збирання спогадів, істотною мірою суперечило тим відомостям про трагедію, які кожен із них мав перед цією експедицією, каже Еміль Маюк:
Зустріч із такою мікро-історією, з особистою історією, котра часом є діаметрально протилежна до того, що ми читаємо в підручниках, чи в того, що можна назвати прямолінійним викладом історії – це було дуже позитивним і дуже продуктивним досвідом для кожного з нас. І ось зараз ми опрацьовуємо те, що вдалося зібрати – розшифровуємо ці інтерв’ю, перекладаємо… ми плануємо до кінця року укласти з цих матеріалів книжку, такий, сказати б, підручник «неформальної освіти» - це буде документація проекту і спроба скласти пошану людям, що намагались рятувати. Адже це був справді героїзм простих людей, і саме в таких категоріях слід сьогодні про це говорити. З відзнятого на камери матеріалу буде також змонтовано фільм, котрий буде доступний у інтернеті. Ми також активно обмірковуємо можливості продовження проекту, подальшого збирання спогадів – у якій формі це відбуватиметься, поки що не ясно, але ця справа на певно буде робитися далі.
Завдяки поділу на групи, кожна з яких працювала у відведеній для неї місцевості, географія поїздки була доволі широкою, зазначає Еміль Маюк:
Знаю дуже цікаві історії з Волинського Полісся – це такі села як Угли, Кашівка, Арсеновичі. У Володимирі-Волинському ми також зустріли кілька таких історій. Нам вдалося зареєструвати кілька випадків взаємної допомоги в околиці села Купичів Турійського району Волинської області. Також ми брали участь в урочистостях на цвинтарі у Островках – це село, що було цілком знищене 1943 року, щороку туди приїздить група колишніх мешканців і їхніх родин, традиційно туди приходять і місцеві жителі – українці із сусідніх сіл, це, сказати б, екуменічна зустріч. Там ми також записали кілька цікавих оповідей про випадки порятунку, які трапились у сусідніх селах.
Окрім Волині й Рівненського Полісся збір інформації проводився й на польських територіях конфлікту, на Холмщині й Люблинщині, отож база історичної документації постійно зростає. Ознайомитися з багатьма зібраними матеріалами можна на веб-сторінці фундації «Брама Ґродзка» та на сторінці проекту «Pojednanie przez trudną pamięć» на фейсбуку.