Сьогодні у рубриці «Економіка і бізнес» – про те, як змінилася Польща протягом останніх 25 років, тобто з часу запровадження капіталістичних економічних реформ. Той, хто не був над Віслою кілька років, дивується змінам, які тут настали. Діяч опозиції, колишній лідер партії Унія праці Ришард Буґай сам брав участь у змінах кінця 80-х – початку 90-х років минулого століття. Згадує, як батько польських реформ Лєшек Бальцерович застосував так звану шокову терапію, яка співпадала і з вимогами Міжнародного валютного фонду, і з очікуваннями більшості польських громадян, які готові були ще певний час потерпіти тимчасові труднощі, болючі реформи, щоб згодом дочекатися покращення. І на сьогодні польське ВВП протягом 25 років зросло удвічі. А керівник Польського інституту міжнародних справ Марцін Заборовський наголошує, що польське десятиліття в Європейському Союзі може стати заохоченням для України. “Ми сьогодні втричі заможніші, ніж українці, хоча у 1989 році ми були приблизно на тому ж самому економічному рівні. А тепер найбідніший українець набагато бідніший від найбіднішого поляка”, – каже експерт.
Але, повернімося до колишнього лідера партії Унія праці Ришарда Буґая, який переконаний, що поляки під впливом 25-річних перетворень змінюються і що вони будуть все більшими суспільниками, так як це є на Заході:
– Це особливо сьогодні добре питання, коли його ставити перед обличчям скажімо, певного виборчого успіху євроскептичного політика Корвіна Мікке, який розхвалює крайню дарвіністичну систему, де або виграєш, або програєш, – ніхто тобі руки допомоги не подасть. Мені здається, що такий напрямок не буде панівним, у Польщі все ще існують поклади спільного мислення про суспільство, про родину, про локальну спільноту. Тому я оптиміст і маю надію, що й оті найбільш агресивні противники Євросоюзу ставатимуть справжніми громадянами, – йдеться, перш за все, про деяких підприємців, – каже Ришард Буґай.
Ришард Буґай вважає, що найголовніший негативний наслідок зміни ладу – це безробіття. Але, як наголошує експерт, у ринковій економіці непевність працевлаштування – це, деякою мірою, неминучість. Що стосується підприємливості, то Ришард Буґай не може чути, коли хтось характеризує її якимось національним характером:
– Конкуруючи одне з одним, пояснення протилежні: одні кажуть, що поляки – підприємливі, інші – що ліниві. А правда, певно, лежить десь посередині. І мені здається, що ми були і є більш-менш типовим європейським суспільством.
У комуністичні часи підприємливість також мала своє місце, хоча вона була трішки патологічною. Але, поведінка підприємливості, що веде до матеріального успіху, - це така більш універсальна поведінка. Тому тут нічого такого не сталося, що могло б закорінити якусь таку поведінку, яка б вплинула на те, що люди не можуть знайти свого місця у ринковій економіці. Це, зрештою, й сьогодні чудово видно, як люди мігрують, як вони, коли не мають роботи на місці, часто їдуть за нею дуже далеко. Я не думаю, що мають рацію ті, хто стверджує, що буцімто, польські справи просувалися б краще, якби не психологічна спадщина, – каже Ришард Буґай.
Ришард Буґай також звертає увагу на поступове зникнення різниць між селом та містом:
– Мені здається, що вони змішуються різними способами. Багато людей, які провели частину свого життя в міських районах, оселяються в селах. Причини різні, але здебільшого – щоб бути на природі, серед громади, заради кращого спілкування тощо. По-друге, село змінюється, воно стає все менш схожим на традиційне рільниче господарство, воно стає малим сільськогосподарським підприємством на власному рахунку: треба робити підрахунки, треба шукати інформацію, приймати відповідні рішення. Це вже не робиться лише від сезону до сезону. Думаю, такий процес проходитиме у Польщі так, як і на Заході: сільське господарство буде зменшуватися, воно й тепер вже не таке велике, як колись, – каже Ришард Буґай.
Голова фонду імені Стефана Баторія, політолог Алєксандер Смоляр зізнався, що коли наприкінці 80-х перебував на еміграції, він не дуже вірив, що його країна стане прикладом найбільших економічних успіхів регіону. Але нині він переконує, що в часи змін поляки були впевнені – альтернативи Заходові нема, крім цього, Польща мала найвищого рівня політичний клас і економістів, які отримали освіту на західних університетах, а в наслідок воєнного стану, енергія поляків пішла в напрямку підприємливості:
– Можливо, при великих досягненнях, якщо говорити про економічні зміни попереднього періоду, то ми, мабуть, занадто довго затягували з приватизацією. Але я також не дуже в цьому впевнений, адже в цей же час існувало стільки викликів і треба було одночасно робити так багато речей, що я не знаю, чи люди могли б подолати ці проблеми раніше. Але пізніше це якимось чином пригальмовувало розвиток. Якби приватизацію було проведено швидше і досить радикально, то було б інакше. Але, на мою думку, нема чого повертатися у ті часи. Все одно було досягнуто дуже багато, адже Польща вже 1992 року мала позитивний рівень зростання, тобто польська економіка вже тоді припинила падіння і почала пнутися вгору. У ті часи це була єдина країна з такими темпами розвитку. А не забуваймо ж, що польська економіка зазнала найглибшого падіння і, завдяки радикалізму проведених реформ, вона найшвидше відбилася від дна, – каже Алєксандер Смоляр.
Політолог Алєксандер Смоляр наголошує: я вважаю, що минулі 25 років для Польщі – це справжнє чудо:
– Це було величезне досягнення, про яке сьогоднішні критики з правого чи лівого боку, часто забувають. Хоча, звичайно, люди тоді часто страждали, вони платили високі кошти змін. Про це необхідно пам’ятати, писати на ці теми і треба з цим боротися, але разом з тим, необхідно доцінити величезні досягнення Польщі. Я вважаю, що сталося диво, ми часто не доцінюємо того, що маємо, адже до доброго людина завжди звикає легко й швидко. Звикає до того, що кордони відкриті, що ми скрізь можемо їхати, молоді люди можуть навчатися, можуть читати все, що заманеться. Ринок виглядає абсолютно інакшим. Настала також освітня революція, колись було 7% інтелігенції, людей з вищою освітою, а сьогодні ми маємо два мільйони студентів. Це абсолютно інша країна, – каже Алєксандер Смоляр.
Цікаво, що економічне диво у країні над Віслою все ще триває. Адже наступного року, економічне зростання Польщі – як передбачають експерти – сягне 5%! Головний двигун розвитку країни 2015 року, окрім споживання, – інвестиційна лавина, якої вже давно не було, та пожвавлення у будівництві. Все частіше можна почути думку про те, що польський успіх – це добрий приклад для України.
В.П.