У середу, 21 травня, Москва підписала найвигідніший, цитуючи російські ЗМІ, газовий контракт за всю історію Росії та СРСР. Після десятирічних перемовин Пекін домовився з Москвою про постачання в Китай російського газу протягом 30 років, обсягом 38 мільярдів кубометрів щорічно, на загальну суму 400 мільярдів доларів. Ціну на газ глава Ґазпрому Алєксєй Міллєр назвати відмовився, посилаючись на комерційну таємницю. Однак, експерти шляхом математичних розрахунків встановили орієнтовну ціну в 350 дол. за тисячу кубометрів. Хоча деякі їхні колеги назвали такий підхід щодо встановлення ціни на газ занадто примітивним і наголосили, що ціна російського газу в Китаї буде дещо вищою.
Між тим, європейська спільнота відразу відреагувала на підписання газового контракту між Росією і Китаєм, адже тепер постає нова мапа світового енергетичного ринку. Зокрема, польський прем’єр Дональд Туск назвав підписання цього документа більше успіхом Пекіна, аніж Москви.
– Росія так відчайдушно потребувала успіху і диверсифікації, або знайти інших клієнтів, що, ймовірно, наважилась на ціну в межах рентабельності. Якщо говорити про успіх, на мою думку, це підписання контракту – скоріше успіх Китаю, а не Росії.
Як кажуть у самій Росії, вона вже давно сидить на нафтовій голці, перетворившись на такого собі постачальника енергетичної сировини. Така позиція у світі є не вигідною для Кремля. Скоріш за все, у пошуку диверсифікованих джерел експорту блакитного палива, а також на фоні ускладнення стосунків з Брюсселем, Москва пішла на поступки Пекіну. Відтак Китай отримав більше вигоди від контрактів за свого північного сусіда. Але, враховуючи залежність Кремля від європейського газового ринку, контракт з Пекіном дозволить Ґазпрому здійснити стратегічний поворот в бік Азії. Це означає, що Росія не буде настільки залежна від експорту газу на європейський ринок. За словами експерта з енергетичної безпеки Анджея Щенсняка, Москва відтепер матиме напрямки експорту на ринки Азії, які швидко розвиваються і дають великі шанси на зростання продажів.
– У зв’язку з цим, для Росії як гравця на ринку енергетичної сировини, це дуже гарна новина. Натомість, для Європи – набагато гірша, тому що за кілька років Росія буде в значно кращій ринковій позиції відносно до європейських країн, наприклад, таких як Польща. За п’ять років ми будемо домовлятися про новий транзитний контракт через Польщу, і Москва матиме набагато більше важелів ніж Варшава, через альтернативу, передусім, китайську.
На його думку, газовий контракт Росії з Китаєм значно послаблює позиції конкретних європейських країн і Європи загалом.
– Це, звичайно, не означає, що доступу до російського газу не буде. Але це означатиме, що газ перестане бути зброєю в руках Європи проти Росії, яку Брюссель має сьогодні.
Щоб отримати широке поле для маневру у перемовинах з Росією, сьогодні Європа як ніколи зацікавлена в диверсифікації джерел газопостачання. Проте у короткостроковій перспективі досягнути цієї мети Брюсселю буде вкрай важко. За словами представниці економічного департаменту Міністерства закордонних справ Польща Марти Бабіч, у Європейського Союзу є чотири основні джерела диверсифікації постачання блакитного палива. Перший – це збільшення видобутку норвезького газу. Проте, за її словами, це вимагає значних дотацій з боку Європейського Союзу. Другий – це постачання на «старий континент» каспійського блакитного палива, третій – збільшення видобутку сланцевого газу і розвиток цієї галузі у Європі, і четвертий – це постачання американського скрапленого газу через LNG-термінали. Як зазначає експерт з енергетичних питань Войцєх Якубік, найвірогідніший з цих варіантів для Європи – це купівля блакитного палива в Азербайджану та Туркменістану. За його словами, норвезький потенціал не порівняти з російським, а якщо мова йде про скраплений газ зі США, то тут Європа має почекати ще кілька років, аби Америка збудувала свої термінали задля експорту газу, а компанії-експортери отримали відповідні дозволи. З іншого боку, США вигідніше буде продавати скраплений газ до Азії, де ціни вищі. Але навіть і в такій ситуації Європа отримає вигоду, адже збільшення газу в Азії буде впливати на зниження ціни, в тому числі і в Європі. Проте ця перспектива досить довготривала.
– Відтак, газ каспійський буде конкурентоспроможним відносно до російського. Азербайджан, Туркменістан, навіть Іран декларують бажання експортувати газ до Європи. Має бути збудований газопровід Трансанатолійський, а разом з ним газопровід Трансадріатичний, який постачатиме газ через Туреччину, Грецію, на європейський ринок і трохи змінить там ситуацію.
Але і тут говорити щодо цієї перспективи наразі зарано. Якщо будівництво так званого Південного коридору завершиться, як заплановано, в кінці цієї декади, то Європа лише з 2020 року зможе споживати каспійський газ. До того ж, не всі вірять у можливість домовитись з Азербайджаном в обхід інтересам Туреччини, потреби в газі якої зростають колосально швидко. За словами Анджея Щенсняка, шансів постачати у великій кількості газ з Азербайджану до Європи практично немає.
– І це вже стало відомим після краху проекту Nabucco, коли після довгих переговорів між Азербайджаном і Туреччиною було домовлено, що лише 6 млрд кубометрів газу буде йти до Європи. Це дуже мало – 1% потреб європейських. І немає шансів цим замінити імпорт з Росії. Натомість азербайджанський газ буде більше споживатися Туреччиною, потреби в газі якої зростають колосально швидко.
Що стосується Києва, то в цій ситуації значно ускладнюється вирішення української газової кризи. Росія, вочевидь, буде почуватися більш впевнено під час наступного раунду переговорів з Україною та Єврокомісією, які відбудуться в понеділок, 26 травня. Однак, за оцінками експертів, Брюссель не допустить зупинки постачання газу в Україну, адже це може призвести до кризи, яка відбулась 2009 року. За словами Войцєха Якубіка, ймовірно, Захід виступить гарантом сплати українських боргів.
– Якщо до 3 червня не вдасться домовитися, то постачання газу до України зупиниться. Але цей варіант є малоймовірним. На мою думку, дійде до певного порозуміння на засадах «Захід платить українські борги». МВФ виділяє кошти і Україна вже зазначила, що більшість з них піде на погашення газового боргу перед Росією.
До того ж, сьогодні з’явилася концепція, що постачальники газу до Європи можуть відбирати російський газ на кордоні України з Росією. Тоді транзит газу перестав би бути предметом перемовин між Росією та Україною, а став предметом домовленостей європейських клієнтів з Ґазпромом. Проте, поки що невідомо, чи погодяться європейські країни взяти на себе такі ризики, адже в Україні газова сфера є не надто прозорою. Про це також свідчить відкритий лист президента Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу до російського глави держави Владіміра Путіна, у якому він висловив сподівання, що Москва та Київ найближчим часом нададуть фактичні дані про приток і транзит газу через територію України. У свою чергу, за його словами, ЄС готовий надати фактичні дані щодо вхідного потоку газу з України. На його думку, всі сторони зобов'язані забезпечити прозорість і відкритість українського газового сектора, прозорі умови зберігання і транзиту газу. Відтак, за словами Войцєха Якубіка, наразі Європа не хоче брати відповідальність за російське блакитне паливо на території України.
– Якщо Захід погодиться оплатити українські газові борги, а також реформи газового сектора в Україні, тоді Брюссель врятує Київ. Якщо Європа хоче врятувати європейське майбутнє України, то має понести ці витрати. А якщо захоче зберегти гарні стосунки з Москвою, то залишить Україну Росії. Що може призвести до білоруського сценарію в газовому секторі над Дніпром.
Крім того, в питанні відбору російського газу європейськими компаніями на кордоні України та Росії існує ще одна перешкода – це підписані з Росією транзитні контракти, які передбачають пункти відбору газу. І розірвання цих контрактів було би дуже складним завданням для юристів, а відтак – і малоймовірним.
Денис Шпігов