Діяльність Кашубського народного університету виводиться із традиції народних університетів зі Скандинавії. Там вони були створені в середині ХІХ століття. Ця ідея належить Миколаю Ґрундтвіґу, який був єпископом і поетом, але теж - візіонером. Він прагнув до того, аби датчани після важкої боротьби з німцями, знали свою мову, піклувалися про свою культуру, пізнавали свою національність. Його ідея „школи для життя” - це місце, куди місцеві жителі приходили, навчалися у приємній атмосфері, розвивали свої вміння і отримували знання з різних галузей, наприклад, історії чи культури. Суліслава Боровська з Кашубського народного університету розповідає, що у Польщі ця традиція з’явилася на початку ХХ століття.
„Зі своїм народним університетом ми працюємо також багато в Інтернеті. Для нас важливим є те, аби люди, які до нас потраплять, залишились на довше, щоб вони мали час на спілкування, на пізнання один одного, якихось нових ремесел. Ми займаємось і освітою, і культурою. Працюємо вже понад 37 років. Постійно з’являються нові виклики. Ми пройшли різні періоди розвитку”, - ділиться Суліслава Боровська.
Територія Кашуб змінювалась протягом віків. З північного боку – це Ґданськ, усе Тримісто, слупська земля, Лемборг, Битів, напрямок Хойниць, Картузи, Косцєжина. Звісно, це не означає, що на цих землях проживають лише кашуби. „До нас приходять представники різних етнічних та національних груп. Я вважаю, що це дуже добре. Ми маємо свою мову, це не діалект. Вона належить до мовної групи. Мова дуже змінюється. Аби ця мова жила, у ній з’являється відповідно до навколишнього розвитку, багато нових слів. Але у цьому контексті з’являються різні думки. Є люди, які знають цю мову з дому, які не відчувають літературного варіанту цієї мови. Але молодь хоче розвивати цю мову і говорити нею у сучасному контексті. Потрібні нові слова, які треба вводити в мову. У малій місцевості, де я проживаю, у гміні Сєраковіце, всі мої сусіди говорять кашубською, від народження”.
Ще одним елементом кашубської культури, який її особливо вирізняє, є кашубська вишивка. Частина дослідників вважає, що традиція кашубської вишивки виводиться з тієї, яка була присутня у монастирях. Її на кашубські землі ввела Ізидора Гульговська, яка вже з початку ХХ століття була освіченою мисткинею і яка спроектувала цю вишивку. Але поширеною є думка, що вона існує вже дуже багато років і була широко розповсюджена. Не всі з цим погоджуються.
Вишивка прийнялась на кашубській землі, існує декілька шкіл, які відрізняються. Зиська вишивка відрізняється від путської, жулговської чи боровицької. За словами Суліслави Боровського, люди, які творили її, були глибоко пов’язані з природою. Це відображено в кольорах. Наприклад, у боровицькій вишивці бачимо бори, а отже, коричневий колір, жовтий. Добре, що елементи цієї традиційної вишивки з’являються і на інших предметах. Хоча на цю тему також дискутують, наприклад, чи не забагато квітів чи ще чогось. Або ж, наприклад, чи на чоловічих сорочках на манжетах повинен бути орнамент чи ні, бо, як відомо, на чоловічих сорочках, вишивка не була така багата, як правило, вона з’являлася лише на комірцях.
Щодо інших елементів кашубської культури, то важливими є спів, музика, танець. „При нагоді реалізації інтердисциплінароного курсу кашубського танцю у нашому університеті, який головним чином був скерований до людей, які працюють з дитячими та юнацькими танцювальними колективами, ми хотіли, окрім пізнання кашубських традицій, пізнати культуру інших регіонів, зокрема, і танці. Після цього курсу ми почали їздити на традиційні танці. Ми зрозуміли, що ця традиційна музика зараз присутня у містах, а вийшла – з села. Ми хочемо повернути це в село, а також показувати народні танці, не стилізовані. Стилізовані – досить популярні, вони присутні у репертуарі танцювальних колективів. Вони готуються на потреби сцени. Нам йдеться про відродження автентичних танців з музикою А на Кашубах традиційних музикантів залишилось дуже мало”, - ділиться Суліслава Боровська.
Одним із традиційних інструментів кашубів є бурчибас. Він нагадує українського бугая. Його використовували колядники у новорічному часі. Мокрими руками потрібно тягнути за кінський волос. Найкраще, аби він було з гриви коня. Бурчибас – це обрядовий інструмент. Його не було у складі традиційної кашубської капели. Лише зараз поволі його впроваджують.
Традиційна капела на Кашубах особливо не відрізнялася від інших регіонів. Основним інструментом була скрипка, до цього – кашубські баси. Роль басів виконував такий інструмент, як жемпєльник, який дещо менший від контрабасу і має три струни. Зараз в капелах вже дуже рідко можна зустріти цей інструмент.
Інший традиційний інструмент - ринчик. Це – інструмент пастухів. Його використовували при заганянні овець чи відганянні стада вовків. Пастухи його також використовували під час сільських зібрань, коли хотіли щось сказати. Це – простий інструмент, зі шматка гілки і насилених на неї бляшок.
Запрошуємо послухати звукову версію передачі
Мар'яна Кріль