Степане, у Познані понад рік Ти реалізуєш проект, який польською має назву «Niewidzialni», тобто українською - «Невидимі». На цих фотографіях бачимо людей, які є дуже навіть видимими. Тож в чому суть проекту?
Степан Рудик: Ідея проекту народилася два або три роки тому. Це моя історія. Я приїхав до Польщі, вибрав цю країну після Революції Гідності, у 2014 році переїхав до Познаня. Це був мій шлях, моє життя, і в 2015-2016 році з’явилася ідея, щоб зробити проект про українців таких як я, котрі переїхали до Польщі більш-менш у такий самий час, дізнатися як вони тут почуваються, чи справді можуть робити у Польщі більше, ніж тільки заробляти гроші, чи можуть йти за своїми мріями. У квітні минулого року я отримав від губернатора Великопольського воєводства стипендію на цей проект, а це, у свою чергу, дозволило мені зосередитися на цій темі. На самому початку я планував, що запрошу до проекту 10 героїв, але проект розширюється і нині я вже маю 40 героїв. У цьому проекті я не обмежуюся тільки фотографіями. Роблю, звісно, портрет людини, а ще прошу відповісти на коротку анекту, 10-11 запитань, на диктофон записую відповідь героїв на одне запитання про їхні мрії. В майбутньому хочу реалізувати медіа-проект: фотографії та голос за кадром.
Я б хотіла все-таки повернутися до запитання про назву проекту. Чому «Невидимі»?
Степан Рудик: Звідки така назва? Тому що якщо взяти іммігрантів з інших країн, наприклад, мусульманських, то видно зовнішню різницю між поляками та мігрантами з цих країн. А якщо порівняємо поляків та українців – фізичної різниці не видно, мовляв, це українець, а це – поляк. Тим часом, українців (у Польщі – ред.) щораз більше, і практично в кожній праці можна зустріти українця. Мій проект – це спроба знайти українців не тільки на будові, а в рекламі, кіно, музиці.
Проект "Невидимі"/"Niewidzialni"
Справді, на цих фотографіях видно, що галузі й місця, в яких працюють Твої герої, – найрізноманітніші: це і консерваторія, театр, студія тату, кухня... Можна сказати, що майже всі галузі охоплені «невидимими».
Степан Рудик: Так, пересічний поляк не завжди усвідомлює, що ця людина – українець, що, напркилад, диригент, який стоїть спиною до нас, є українцем.
Твої герої сприймають Познань як свій дім, чи це для них тільки зупинка?
Степан Рудик: Це одне із запитань в моїй анкеті. Багато героїв позитивно відповідають на це запитання, тобто кажуть, що відбувається їхня інтеграція з Польщею, поляками, і що хочуть залишитися працювати й жити у Польщі – тут безпечніше і стабільшніше. Деякі герої відповідали, що коли поліпшиться ситуація в Україні, то вони повернуться до дому.
проект "Невидимі"/"Niewidzialni"
Про що мріють Твої герої?
Степан Рудик: Більшість людей мріє про те, щоб був спокій і мир, і в родині, і на батьківщині. Це було дуже цікаво... Я попереджував своїх героїв, що буду записувати їхній голос, відповідь на одне запитання. Але я не казав, на яке саме запитання. І коли я вмикав диктофон, то ставив це запитання. Тож я бачив реакцію моїх героїв, ловив цю мить.
Де Ти шукав своїх героїв? Як Ти їх знаходив?
Степан Рудик: Я шукав не тільки цікавих людей, але теж цікаві професії.
Хтось Тобі відмовив?
Степан Рудик: Ні, я не люблю, коли мені відмовляють. Тож коли я таке чув, то треба було просто вкласти більше зусиль в те, щоб переконати людину. Переконати, що нікого не хочу скривдити, що нічого поганого не хочу зробити цими фотографіями. Часто бувало так, що коли я йшов вулицею і чув українську мову, то підходив до людей, питав, чим вони займаються, пояснював, що роблю такий проект і питав чи не хотіли би вони взяти в ньому участь. Наприклад, не одразу хотіли погодитися прибиральниці чи охоронці у торговельних центрах. Вони казали, що в Україні були юристами, а тут змушені так заробляти гроші. Від них найчастіше я чув, що не хочуть показувати своїх облич. Тож я їх переконував, що сам факт, що вони мають працю – це вже позитив. Тож я намагався їх переконати.
Проект "Невидимі"/"Niewidzialni"
Я переглядала фотографії проекту «Невидимі». Знаю одного учасника. Це Остап Манько, музикант, з яким я познайомилася на фестивалі «Українська весна», що відбувається у Познані. Торік Остап презентував музичний проект «Лексикон»...
Степан Рудик: ...на підставі творчості Тараса Прохаська. Остап є єдиним українцем у познанській консерваторії. І цей факт для мене був дуже цікавим. Але мене не пустили на репетицію, диригент сказав, що не можна під час репетиції ходити з фотоапаратом. Тож я почекав, щоб всі відіграли, розійшлися, залишився тільки Остап на своєму місці, і я йому зробив фотографію.
Проект "Невидимі"/"Niewidzialni"
Коли буде презентація проекту?
Степан Рудик: Із цим проектом я не можу ніяк зупинитися. Як я вже казав, маю 40 героїв, але хотілося б збільшити їх до півсотні. Показати проект «Невидимі» хочу під час цьогорічного фестивалю «Українська весна».
Зі Степаном Рудиком, автором проекту «Невидимі» розмовляла Яна Стемпнєвич.
Запрошуємо послухати звуковий файл розмови