Героєм сьогоднішнього «Культурного калейдоскопа» стане незвичайний, різнобічний художник - письменник, драматург, живописець, філософ, який своє творче кредо сформулював так: «В мистецтві не можна пробувати. Треба творити, так би мовити, застебнутим на останній ґудзик. Може вийти халтура, попри всі зусилля. Але таке зусилля належить докласти повністю». Це слова Віткація, Станіслава Іґнаци Віткевича, а знайти їх ми можемо в нещодавно виданій хроніці його життя і творчості, тобто в черговому томі повного зібрання творів письменника, що вже протягом багатьох років публікуються Державним видавничим інститутом (PIW).
А ми вітаємо в нашій передачі когось, чию роль у створенні цього багатотомового видання важко переоцінити – професора Януша Деґлєра, а також Томаша Павляка, який вже якийсь час бере активну участь у праці над цим виданням.
Тут можна ще додати, що над Хронікою життя і творчості Станіслава Іґнаци Віткевича працював також Стефан Околович та вже померла, на жаль, Анна Міцінська.
Професор Януш Деґлєр:
- Я би хотів сказати, що коли дивлюся на цей величезний том, яким є Хроніка життя і творчості Станіслава Іґнаци Віткевича, то мені важко повірити, що це передостанній том повного зібрання його творів. Отже, коли з’являється черговий том цього 25-томового зібрання, я завжди згадую такий момент, який вбився в мою пам’ять, а саме зустріч у покійної Дуні (тобто Анни – ред.) Міцінської, у квартирі на вулиці Віляновській, коли ми зібралися з Константи Пузиною, Лєшеком Сокулом, Анною Міцінською, Богданом Міхальським і створили проект повного зібрання творів, розкладаючи їх на ці 25 томів. Чимало моїх друзів, зрештою, дуже відданих і Віткацію, не вірило, що нам вдасться це видання довести до кінця. Сьогодні ж ми майже у самому кінці, бо видати лишилося ще дуже важкий том, над яким ми працюємо з паном Томашем Павляком, власне. Це том «Бібліографія». А також буде ще додатковий том «Varia», в якому будуть статті Віткевича, його фейлетони про «закопанський демонізм», «дантейськість», його розповідь про подорож до тропіків, а також, звісно, вірші, інтерв’ю. Тож я відчуваю своєрідне сповнення тієї ролі, яку нам визначила Дуня Міцінська, що ми мусимо довести це зібрання до самого кінця. 21 березня буде річниця її смерті, отже, власне, видання цього тому є для мене своєрідною даниною її пам’яті, бо вона була для нас провідницею та своєрідною матір’ю, що наказувала нам робити певні речі, а ми її дуже вірно слухалися.
- Пане професоре, Віткацій говорить про буття застебнутим на останній ґудзик. Це, мабуть, не надто відповідає загальному уявленню про нього як про несамовитого, із нетиповою поведінкою. Отже, як здається, заявляючи це, Віткацій хоче сказати, що в питанні мистецтва треба бути послідовним, конкретним, безкомпромісним?
- Беручись тоді за це завдання, ми переслідували дві цілі: Віткацій був тоді на вершині популярності, виходили численні статті, дослідження, різноманітні тексти тощо, але, власне, не було ретельного критичного видання, і це була перша мета, що ми її собі поставили – видати Віткевича критично, як належить класикові польської літератури. А друга мета – протиставитися глибоко вкоріненій у поточній свідомості легенді Віткація. Легенді п’яниці, ексцентрика, дивака, наркомана тощо. Отже, ми хотіли протиставитися їй і показати, якою він був людиною та яким він був митцем. І тут я звернуся до наведених вами його слів. Він був митцем, що справді жив мистецтвом і для мистецтва, і що ставив перед собою найвищі вимоги та ніколи не йшов на жодні компроміси. Навіть коли – з різних причин, але насамперед з причин життєвих – був змушений відмовитися від олійного живопису, композиції тощо і створив портретну фірму, що була головним джерелом його прибутків, то й тоді, власне, став видатним портретистом, творячи винятковий доробок. Тож і в цьому, власне кажучи, він був безкомпромісним. Це таке слово, що дуже добре визначає його як життєву, так і творчу позицію – творити, як сказано в цій цитаті, будучи «застебнутим на останній ґудзик».
- А що про таке відношення Віткація до творчості, ролі митця думає Томаш Павляк? У своєму тексті, який увійшов до цієї хроніки, ви пишете про непересічну працьовитість Станіслава Іґнаци Віткевича. Він був дуже організований.
- Він сам про себе казав, що був неймовірно добре організованим організмом. Ми знаємо зі спогадів його дружини Ядвіґи Віткевич, що він мав незмінний, чіткий ритм дня: він прокидався рано, робив 15-хвилинну гімнастику за системою Міллера, після чого кілька годин читав, а відтак знов щось робив. Звісно, його розклад відрізнявся у залежності від того, де він був і з ким зустрічався, але він був дуже систематичним. І я би хотів звернутися до того, про що казав пан професор, що Віткацій був безкомпромісним митцем. Але він і людиною був безкомпромісною. Якщо ми подивимося на його листи, що, на щастя, також вже повністю видані у рамках повного зібрання його творів, то з них випливає його безкомпромісність у кожній своїй діяльності. Якщо він дружив, то так, що коли хтось порушив принципи, котрі, на думку Віткація, мають бути нездоланними, він розривав ці відносини. А якщо він щось публікував у часописах, то боровся за те, аби кожна кома, кожна помилка були виправлені. Якщо цього не було зроблено, то він взагалі зрікався цього тексту. Як відомо, Віткацій мав певний список із тими, з ким приятелював, з ким – менш приятелював, а з ким – просто вітався на вулиці кивком голови, про що він їх повідомляв своїми наче й жартівливими, але й напівсерйозними листами: розриваю з вами відносини, але вітатимуся на вулиці. І, звісно, це можна сприймати як певного роду перформанс, як річ, яку Віткацій виконував в рамках свого мистецтва. Але я маю таке враження, що в цьому проявлялась його особистість. Він мав такий характер і безкомпромісно підходив до кожної речі, якою займався.
Говорить Професор Януш Деґлєр:
- Це, власне, сформувалося в ньому дуже рано. Віткацій протягом всієї своєї юності, а може й з дитинства і всю молодість був людиною, що за найважливішу річ вважала індивідуальність. Тут ми входимо до дуже непростої, неоднозначної сфери, а саме до питання про особистість Віткевича: коли вона сформувалася? Власне, вона сформувалася майже з самого початку, хотілось би сказати, що майже від самого народження. Адже, як нам відомо, вся його молодість була таким собі романом у розвитку – історією молодої людини, що переживає різноманітні ситуації, має ті чи інші життєві складнощі, і так доходить до своєї дорослості. А велику роль у всьому цьому відіграв його батько, що, як знаємо, майже з колиски визначив йому долю видатного митця, підпорядковуючи цьому все його виховання. Батько не дозволив йому ходити до школи, а наймав приватних репетиторів, аби розвивати всі його можливі таланти. І ми знаємо, що справді так сталося – ця система діяла. Але основою цієї системи було те, що розвиток людини повинен відбуватися в цілковитій свободі і необмеженості. Індивідуальність – це найважливіша річ: про неї треба дбати за всяку ціну. А як ми знаємо, в ту епоху це було нелегке завдання, бо тоді вже розвивається масова культура, тому художник зазнає того чи іншого впливу, тиску тощо. Віткацій завжди намагався свою індивідуальність захистити.
- Пане професоре, ви говорите про це виховання, приватну освіту Віткація, про те, що це його батько не хотів, не дозволяв його зіпсувати освітньою системою. І в цьому томі Хроніки є текст Томаша Павляка про випускні шкільні іспити Станіслава Іґнаци Віткевича, в якому пан Павляк наводить лист батька до сина: «Ти викутий, а викуте залізо цінніше відлитого».
Томаш Павляк:
- Коли я працював над листами, то виявилося, що, власне, невідомо, коли Віткаци здавав іспити або навіть у якій школі. Мені вдалося знайти такий звіт, на який, мабуть, ніхто не звертав уваги, де, порівнюючи листи батька до сина зі шкільними випускними завданнями з’ясувати кому і що він здавав, та, ймовірно, на яку оцінку. І про це, але не тільки, йдеться у цьому тексті. Я би хотів сказати нашим слухачам, що ця Хроніка – це не лише календар його життя. Бо, власне, завдяки панові професорові Деґлєрові це хроніка, що складається з календаря і текстів, впорядкованих так, що вони читаються як біографія Віткація.
А я нагадаю, що це були проф Януш Деґлєр і Томаш Павляк, видавці повного зібрання творів Станіслава Іґнаци Віткевича. І саме про особистість цього видатного художника, письменника і філософа вони нам розповідали.
PR2/А.М.