Цими вихідними у житті польського кінематографа сталася надзвичайно важлива, хоч не можна сказати, що непересічна подія. А саме, фільм «Twarz» (укр. «Обличчя») Малґожати Шумовської здобув «Срібного ведмедя» журі на 68 Берлінському міжнародному кінофестивалі. Слід додати, що за «Золотого ведмедя», головну нагороду Берлінале, цього року змагалося 19 фільмів.
Отримуючи цю нагороду, Малґожата Шумовська сказала, що вона винятково щаслива. Вона зазначила, що її фільм підіймає важливі проблеми не лише у її батьківщині, але в усьому світі.
А подію цю коментує Марцін Радомський, польський кінокритик, який, власне, був її свідком на Берлінале.
- Якщо ви були у Берліні на цьому кінофестивалі, то напевно ви також вже мали нагоду побачити цю стрічку?
- Так-так, звісно. Це був один з останніх конкурсних показів тут на фестивалі у Берліні. Отже, всі, особливо поляки, але також інші журналісти з усього світу чекали на фільм Малґожати Шумовської, адже варто зауважити, що вона вже раніше представляла тут свої фільми і також отримувала нагороди, зокрема за її попередній фільм «Тіло». Отже, вона знову має великий успіх, бо отримала «Срібного ведмедя» журі, тобто, за значенням, другу нагороду на Берлінале.
- А оскільки ви мали можливість побачити цей фільм, розкажіть, будь ласка, про що в ньому йдеться?
- Це розповідь про хлопця Яцека, який працює на будівництві великого пам’ятника Ісусу Христу. Це така алюзія на польський Сьвєбодзін, і хоч безпосередньо не йдеться про це конкретне місце, ми, звісно, розуміємо, про що Малґожата Шумовська розповідає. Отже, з хлопцем стається нещасний випадок на будівництві, унаслідок якого – після серйозної операції – він втрачає обличчя, а відтак – стикається із втратою своєї ідентичності. Він повертається до невеличкого містечка у провінції, в якому мешкає, і намагається, зазнавши такої зміни, знайти собі нове місце у власній спільноті. І, як ми можемо здогадатися, це, на жаль, не так вже й легко вчинити, його не приймають.
- Як би ви охарактеризували цей фільм?
- Це дуже сильний і, як мені здається, потрібний фільм. І також він напевно спричинить у Польщі дискусію, бо розповідає про наші сучасні проблеми після 1989 року – про трансформацію [державного устрою – ред.], споживацьке суспільство, відсутність терпимості, релігійність тощо.
Аґнєшка Подсядлік, акторка, що зіграла у стрічці сестру головного героя:
- [Малґожата Шумовська – ред.] сама на прес-конференції сказала, що відноситься до своїх героїв з ніжністю. Мені здається, що жоден митець не присвячує настільки багато часу, уваги й енергії – я тут кажу й про себе – речам, які його не обходять, які не є для нього важливими. Тому гадаю, що цей фільм напевно важливий і особливий. А те, що я казала про ніжність, гадаю, варто мати на увазі.
- Як, на вашу думку, цей фільм сприймуть у Польщі? Як видно, за кордоном він сподобався, проте, Малґожата Шумовська на прес-конференції після прем’єри цієї стрічки в Німеччині сказала, що не здивується, якщо у Польщі її буде піддано критиці. Та, зокрема, вона сказала, що поляки досить нервово реагують на критику польського суспільства.
Марцін Радомський:
- Так, саме такими були її слова. Також вона сказала, що для неї у цьому фільмі Польща не втрачає обличчя, і що вона вибрала такий образ, аби показати її проблеми. Такими були її слова на прес-конференції у Берліні. А також вона сама підкреслює, що певною мірою ця розповідь відбувається у формі сучасної казки, хоча залишається дуже реалістичною і земною. Крім цього, Малґожата Шумовська зазначила, що вона не хотіла робити публіцистичного фільму. Ця історія повинна була спиратися на символи із виразною іронією у відношенні до світу, який оточує героїв. І треба зазначити, що цей фільм зроблено із великим почуттям гумору. Малґожата Шумовська дуже добре володіє мовою кінематографу та створює дуже смішні сцени, які викликáли вибухи сміху серед публіки, що зібралася, аби побачити цю стрічку.
- Власне, як на цей фільм відреагувала берлінська публіка?
Аґнєшка Подсядлік:
- Я була на прем’єрному показі. Це було таке наше спільне переживання, бо серед глядачів сиділа вся знімальна група, що приїхала до Берліна, а глядацький зал був вщерть заповнений. І ми справді були дуже збуджені очікуванням того, як берлінська фестивальна публіка прийме цей фільм на його першому показі. Неймовірно, що реакція була настільки стихійною, що, власне кажучи, весь зал реагував сміхом у ті ж самі моменти, але й у ті самі моменти була абсолютна тиша. А після сеансу з’являлися голоси зворушення, коли глядачі нам дякували, у тому числі й індивідуально. Чудова прем’єра, чудовий показ, нас дуже добре прийняли.
Окрім роботи польської режисерки у Берліні було представлено також інші фільми, а низку з них нагороджено. Про них розповідає Марцін Радомський:
- Так, головну нагороду, тобто «Золотого ведмедя», отримав фільм з Румунії – «Touch me not» Адіни Пентілє. Це такий кіно-експеримент, в якому розповідається про експерименти з тілом. Може, я це представлю лише так коротко. Варто згадати теж фільм, що вже незабаром з’явиться у наших кінотеатрах – це стрічка Веса Андерсона «Острів собак», за режисуру якої він отримав «Срібного ведмедя». А також дуже цікавим був фільм, який дуже сподобався глядачам під час цього кінофестивалю – «Спадкоємиці» з Парагваю. Це дуже цікава історія про двох літніх жінок. Також неймовірно цікавою була польсько-сербсько-російська стрічка «Довлатов» Алєксєя Ґєрмана – сьогодні одного з провідних російських режисерів. Її було нагороджено «Срібним ведмедем» за костюми.
PR1/PR24/IAR/А.М.