У культурній рубриці запрошуємо до Вроцлава, на фестиваль Творчої співпраці «Вхід на Схід» (Wchid na Schid), тут були представлені цікаві польсько-українські музичні проекти. Але спочатку – короткий звіт Володимира Прядка з варшавського концерту зірки електрофольку ОНУКИ.
Тепер з Варшави їдемо на захід Польщі, до Вроцлава, щоб звідси шукати шлях на Схід. Наприкінці жовтня у столиці Нижньої Сілезії відбувся Фестиваль творчої співпраці «Вхід на Схід».
«Вхід на Схід» почався запрошенням до Станіславова. Юрій Андрухович та гурт «Карбідо» презентували альбом «Літографії», серцем якого стали «Літографії старого Станіслава» написані Андруховичем наприкінці 80-х років минулого сторіччя.
Юрій Андрухович: Неочікувано тепло, а навіть місцями гаряче нас приймали. Попри те, що вперше так ми виступали, що тексти усіх композицій були винятково українською. Як на мене, вийшов дуже непоганий початок ініціативи, яку Томек Сікора тут започаткував, у місті Вроцлаві.
Томаш Сікора: «Вхід на Схід» - це підзаголовок фестивалю. Це перший випуск Фестивалю творчої співпраці. Захід ми організовуємо у Вроцлаві, місті, яке стало активним осередком польсько-української співпарці. У Вроцлаві кожен десятий мешканець є українцем, і місцева влада добачає цю присутність. А чому «Вхід на Схід?». Зазвичай польсько-український культурний обмін відбувається у містах Східної Польщі (Люблін, Ряшів, Перемишль). А якщо дивитися з перспективи міста, яке лежить на заході Польщі, то цим сходом є вже Східна Польща, тим паче – Львів. Але інша перспектива – Львова, для нього сходом є Східна Україна, тобто Маріуполь чи Харків.
Юрій Андруховчи
Далі, ніж Львів, на схід ми вирушимо трішки згодом. А поки що – «Літографії». Концерт – українською мовою, натомість до альбому долучені прекрасні листівки з перекладами басиста гурту «Карбідо» Марека Отвіновського.
Юрій Андрухович: Це була для мене несподіванка надзвичайна. Коли ми почали працювати над цим матеріалом, я, як завжди, надіслав «Карбідо» всі тексти і звуковий файл з тим, як я їх читаю. І раптом я отримую від Марека Отвіновського перші версії перекладів, і бачу, що вони направді годяться. Тобто їх треба дошліфовувати, але це якісний літературний переклад.
Марек Отвіновський: Моє мислення про ці тексти почалося від того, що я хотів сам для себе їх зрозуміти. Тому почав прекладати. Спочатку я переклав «Серафіні», перший твір. Вислав Юркові, бо хотів знати його думку, і чи я взагалі добре думаю. Він відписав – «Супер! Працюй далі. Зроби це до кінця» і так це закінчилося.
А закінчилося новим альбомом. На спільному рахунку «Карбідо» та Юрія Андруховича – п’ять альбомів. Вроцлавські музиканти мають досвід шиття музичного «одягу» як до поетичних, так і прозових текстів Андруховича. А як одягалося в звуки «Літографії»?
Марек Отвіновський: Мовою оригіналу – досконало. Спочатку, коли я за них брався, думав, що може вдасться їх заспівати польською з такою ж енергією, температурою і співзвучно з музичною фразою. Але так не діє. Мені йдеться про звучання слів у двох мовах, їх значення та розлогість – різні в польській та українській. Тому ми вирішили грати концерти українською мовою, а в альбомі запропоновано мої переклади на польську – зрештою, це перші у Польщі переклади «Літографій»... Це Станіславів, місто, якого вже немає. Це місто, яке ще можна здерти зі стіни і, можливо, щось побачити, але це – минуле. Юрій повертається до цього минулого, витягнув його, і, маю надію, зберіг у вигляді поезії. Чи ми допомагаємо цим творам жити далі? Не знаю. Але це чудово.
Альбом «Літографії» є нагородою в конкурсі Української служби Польського радіо. Вистачить назвати усі спільні проекти Юрія Андруховича та гурту «Карбідо» (відповідей чекаємо: ua@polskieradio.pl).
Зі Станіславова, котрий лежить на схід від Вроцлава, вирушаємо Україною ще далі на схід. Мистецьким проектам на сході України була присвячена дискусія, яка відбулася в рамках Фестивалю творчої співпраці «Вхід на Схід».
Томаш Сікора: Ми хотіли поговорити – тому й організували дискусійну панель – про культурні проекти на сході України. Поляки багато знають про Львів, оскільки часто туди їздять, дедалі більше людей вибирається далі, до Києва. Але мало говориться про схід України в культурному контексті. Не про те, що там відбувається на лінії фронту, а про те, як живуть люди, як виглядає життя, культурне життя у прифронтових містах. Наприклад, у Маріуполі. Ми мали такий досвід, що «Карбідо» з Юрієм Андруховичем грало там концерт. Ми там зустріли людей, які намагаються організувати культурне життя у місті, що лежить десять кілометрів від лінії фронту. І для мене було дуже важливо показати, зокрема, проекти мистецької агенції «АртПоле», які вона реалізує на сході України, не тільки у Маріуполі. А крім цього, була презентація мистецьких проектів Лії та Андрія Достлєвих, котрі походять з Донецька.
Лія Достлєва (П) і Сергій Жадан (Л)
Лія Достлєва: Цей проект називається «Зализуючи рани війни». Він почався з того, що майже рік тому наші друзі-журналісти купили на наше прохання в Бахмуті таку дивну соляну лампу, яких раніше, до війни, в цьому місті не було. Це була соляна лампа у формі танку. Вона є для нас уособленням воєнної травматизації суспільства, коли такий затишний предмет, який всі мають у себе вдома, щось, що дає світло і символізує домашній затишок, приймає форму машини, яка вбиває. Ми вирішили - оскільки ця лампа є уособленням ран війни, то рани треба зализувати. Це пеоформенс, ми намагаємося злизати цей танк і раз на тиждень фотографуємо результат своїх дій. Це вже 47 тиждень, тобто майже рік. Танк змінився. Але весь час, коли ми викладаємо в Інтернет наступні фотографії танку, до нас пишуть, що танк зовсім не змінюється, що нічого не відбувається. Я дуже люблю так коментарі. Нам про це йдеться, що ці рани війни, ця травматизація - дуже складна річ. Навіть коли війна закінчиться - будуть рани, які треба буде зализувати. А ми ілюструємо цей процес.
Оля Михайлюк (Л) та Сергій Жадан (П)
З проектів «АртПоля», які мистецька агенція реалізує на і зі сходом України, варто згадати останній - говорить Сергій Жадан: Ми співпрацюємо і товаришуємо з дітьми в Станиці Луганській. Це передмістя Луганська, яке знаходиться по наш бік лінії фронту. Ми хочемо взяти дітей, які співають там у хорі, і звозити їх до Львова, щоб вони там порепетирували з львівським дитячим хором, а потім, на Різдво, влаштувати їм спільні виступи. Щоб діти поспівали колядки і у Львові, і у Києві, і у Станиці Луганській. В межах цього фестивалю, який відубвається у Вроцлаві, ми збираємо кошти на реалізацію цього проекту. На сході потрібні проекти, в яких місцеве населення, діти, підлітки, старші люди, будуть повноправними учасниками, будуть не просто пасивними глядачами, а будуть брати в цьому активну участь. Ми намагаємося шукати такі проекти, підтримувати їх і співпрацювати з ними.
Сергій Жадан
На Фестивалі творчої співпраці «Вхід на Схід» вроцлавська публіка побачила і почула інший проект «АртПоля» - «РоздІловІ».
Томаш Сікора: Я дуже хотів запросити цей проект ще торік. Тоді це не вдалося. Але кілька місяців тому я зустрівся з «АртПолем» і запитав чи є шанс, щоб «РоздІловІ» приїхали на наш фестиваль до Вроцлава. Так, це було можливо, але з’явилася така проблема, що один з учасників, Влад Креймер не може. Тоді Оля Михайлюк запропонувала, щоб продовжувати проект, але трішки в іншій музичній оправі. І до «РоздІлових» долучився я. Ми назвали цей проект «Розділові. Лабораторія». Крім учасників змінилися теж тексти – на вроцлавському виступі з’явилися фрагменти прози Сергія Жадана, з його «Месопотамії». Нагадаю що за «Месопотамію» Жадан отримав два роки тому у Вроцлаві Літературну премію Центральної та Східної Європи «Анґелус».
Сергій Жадан: «РоздІловІ» - це проект про любов, який ми вигадали кілька років тому, і через нього вже пройшо більше десятка учасників. Це постійна лабораторія, через яку проходять музиканти, художники. Проект тримається довкола ідеї Олі Михайлюк, вона є нашим двигуном, але всі ми є рівноправними учасниками цього проекту. Адже «РоздІловІ», крім поезії і музики, в себе включають дуже важливу складову - візуальну складову. Все це разом і є «РоздІловІ».
Ососбивістю вроцлавських «Розділових» є теж те, що на Фестивалі Вхід на Схід було представлено польські переклади текстів, що увійшли до проекту.
Оля Михайлюк: Це був такий виклик - працювати з іншою мовою. Для поезії треба шукати емоційний переклад... Те, що ми володіємо мультимедійною мовою, те, що ми можемо використовувати візуальні рішення, музичні... Початок проекту в українському варіанті - це «ніч», я дописую до цього слова і перевторюю в «нічого». У польському варіанті це «noc». І коли я зрозуміла, що вистачить одної риски, щоб перетворити «noc» в «nic», це був момент, коли я повірила в те, що можна буде створити проект для польської аудиторії.
У цій передачі вдалося розповісти тільки про деякі проекти, представлені на першому фестивалі творчої співпраці «Вхід на Схід», проекти, власне, народжені у співпраці, польсько-українській, польсько-східноєвропейській - адже у розділових бере участь білорус Олексій Ворсоба.
Запрошую послухати повну версію передачі у звуковому файлі
Яна Стемпнєвич
Фото: Пйотр Стемпнєвич, з дискусійної панелі про мистецькі проекти у Східній Україні піс час війни.