Минулої суботи, 19 серпня, помер видатний польський письменник, драматург, фейлетоніст Януш Ґловацький, відомий українському читачеві завдяки перекладеним Олександром Ірванцем творам «Четверта сестра», «Антигона в Нью-Йорку» і «З голови». Ґловацький, що народився 1938 року, свій літературний дебют мав 1960 року. Драматург був широко відомий у всьому світі, а його п’єси ставилися, зокрема, у Лондоні та Нью-Йорку.
Літературознавець професор Анна Насіловська з Інституту літературних досліджень Польської академії наук згадує літературні початки Ґловацького:
- Януш Ґловацький дебютував із томом оповідань «Wirówka nonsensu»-«Вир нон-сенсу» у 1968 році, в котрому іронічно представив представників варшавського злочинного світу. Потім він був фейлетоністом і, власне, такий фейлетонний спосіб писання був йому притаманний, власне, протягом усього життя. А також він став драматургом. Януш Ґловацький був майстром використання мови, такої мовної пародії, котру він свідомо доводить до гротеску. Наприклад, у «Coraz trudniej kochać»-«Щораз важче кохати» з’являються такі начебто любовні листи, що були знайдені у смітнику. Це, звісно, повна маячня, все це було вигадане, аби показати гротескову мову, що була типова для Польської народної республіки, для недоосвіченої людини.
Анна Насіловська згадує, якою сам Ґловацький був людиною:
- Януш був людиною із дуже гарним почуттям гумору. Таким він був у всіх інтерв’ю, і розповідаючи під час зустрічей, виступаючи чи то у ПЕН-клубі, чи то в Об’єднанні польських письменників. Натомість, коли ми зустрічалися цілком неофіційно і приватно, то він бував серйозний, а навіть понурий. Це, взагалі, таке друге обличчя клоуна, можемо так сказати, обличчя досить понуре, часом трагічне. Він також переживав щодо того, що його не цілком розуміли як письменника. Я знаю, що він працював над чимось, що, як він планував, мало стати другою частиною його книжки «Z głowy» - «З голови». Він вважав, що «Z głowy» не було належним чином оцінено в Польщі. Це книжка дуже смішна, але, власне, під тим сміхом не зауважують того, що в ній серйозне. Сміх був у нього знаряддям для встановлення такого миттєвого зв’язку з читачем, слухачем, кимось, з ким треба було дуже швидко знайти спільну мову. Але потім завжди була така дуже гоголівська думка: «З чого ви смієтеся? З самих себе смієтеся».
Говорить режисерка Ізабеля Цивінська:
- Я мушу сказати, що, власне, не знаю, коли ми познайомилися. Мені здається, що ми були знайомі завжди і я читала його завжди, і слухала його думки про світ завжди, бо він був іроністом. Власне, на межі такого сміху, такого реготу, що осміяти можна все. Так мені здається. Але, окрім цього, він був людиною надзвичайно серйозною. Це був добрий драматург, який був здатний слухати на світі, довкола себе людей – як вони говорять, і писати справді добрі діалоги. Я мала таку радість, що робила світову передпрем’єру «Антигони в Нью-Йорку». Бо Нью-Йорк поставив умову, що вони мають право поставити це першими. Але я зробила це раніше.
Режисерка також ділиться своїми спогадами про Януша Ґловацького в його щоденному житті:
- Він мав дуже важке й таке нормальне життя, аби просто піти в магазин і купити булку, бо драматург завжди має важке життя. Адже він живе від однієї написаної драми до іншої. Є роялті. Я гадаю, що за західні роялті він міг функціонувати і жити, бо за наші – напевно ні. Я про це згадую, бо про це, власне, я розмовляла з ним нещодавно. У нашому поколінні, якщо на це подивитися, кожен з нас прожив стільки епох. Довоєнну епоху пережив, бо це було єдине прекрасне життя наших батьків. Тому він слухав їхні розповіді і лише дуже згодом можна було почути, що це неправда, що у міжвоєнне двадцятиріччя було настільки добре, якщо йдеться про політичні питання, наприклад. А потім війна. Є таке прекрасне оповідання Януша про те, як він із матір’ю тікають до присадибних ділянок і вони десь там ховаються. І хоча він тоді ще був маленькою дитиною, окупацію він переживав свідомо. А потім Польська народна республіка. То звідти він ненадовго тікає. Ненадовго, проте йому вдалося скуштувати Заходу. А якщо він скуштував Захід, то був цим багатший, наприклад, за мене. Потім він повернувся і побачив нашу кохану, вільну батьківщину і дуже сильно через це переживав. Мені здавалося, що він не постарішає, бо це завжди так є з людиною, що так глибоко зазирає у найрізноманітніші людські закамарки. Він універсалізував, але ніколи не писав так, начебто має лише одну таку людину для опису.
Своїми спогадами про померлого польського драматурга поділився також Януш Кукула, директор і головний режисер Театру Польського радіо:
- Януш Ґловацький з’явився у Театрі Польського радіо спочатку як автор-драматург, звісно, видатний, прекрасний. Проте, надійшов час, коли я глибоко подивився в його мудрі очі й кажу: «Янушу, ти ж режисер. Чому інші люди мають робити твої речі? Спробуй сам». А він засміявся тим своїм таким дуже відстороненим сміхом і каже: «А чому б і ні?». І разом з Оленою Леоненко вони разом поставили пречудовий спектакль про Єсеніна. Це був надзвичайний досвід, а ми всі дійшли висновку, що це визначна мистецька подія і вручили йому нагороду за дебют у Театрі Польського радіо. Він дуже сміявся, що у зрілому віці як режисер він дебютував на радіо. Гадаю, що це принесло йому велику радість. Мені здається, що польська культура дуже багато втратила через те, що він більше не був режисером, а ніхто, крім мене, більше йому цього не запропонував. А треба було, бо він дуже характерно дивився на світ. Тепер вже, на жаль, безповоротно.
Померлий Януш Ґловацький писав також кіносценарії. Так разом із Мареком Півовським він створив сценарій для стрічки «Рейс». Актор і режисер Ян Енґлєрт, художній директор Національного театру у Варшаві, згадував надзвичайне почуття гумору в творчості Януша Ґловацького:
- Це непересічне відчуття іронії, абсурду, жарту найвищого класу, дійсності, що нас оточує, вад, до яких ми вдаємося, двозначності наших вчинків. Це, зрештою, було чимось спільним для трьох найвизначніших польських драматургів, чиї п’єси найчастіше ставили за кордоном, тобто Ґомбровича, Мрожека і Ґловацького, що вони вдаються до абсурду або іронії як форми конструювання, аналізування і будування дійсності.
Dwójka,IAR/А.М.