Сьогодні у культурній рубриці запрошуємо вас до країни мрій. Це територія безгранична, вона простягається всюди і ніде. Можна сюди помандрувати кожної миті, а можна ніколи в житті не потрапити.
Наші екскурсоводи по цій країні мрій – Катажина Вайда, історик польського кінематографа; Ян Боньча Шабловський, театролог, публіцист.
Героєм сьогоднішньої передачі і мешканцем країни мрій є Бруно Шульц. Цьогоріч минула 125-та річниця його народження, незабаром, у листопаді цього року, будуть 75 роковини його смерті.
Бруно Шульц надихає багатьох митців, перерахувати їх – це завдання на кількагодинну передачу. Тому попрошу своїх гостей відповісти на запитання – в чому магнетизм Бруно Шульца? Адже і кіномитці, і письменники, і театральні режисери звертаються до його творчості, цитують її.
Ян Боньча Шабловський, Ви вивчаєте творчість Шульца віддавна. Скажіть, як все почалося?
Ян Боньча Шабловський: Це почалося від мого візиту до Дрогобича. Я туди поїхав після того, як було знайдено «казкову кімнату» вілли Ландау з фресками Шульца. Ці розписи намальовано у незвичних обставинах. Під час німецької окупації Бруно Шульца визнано «корисним євреєм», його покровителем став СС-Гауптшарфюрер Фелікс Ландау. Саме для нього Шульц виконував різноманітні художні роботи. Кожна праця Шульца рятувала, продовжувала йому життя. Найвідоміший «шульцолог» Єжи Фіцовський довгі роки шукав ці розписи – він знав, що у «віллі Ландау», тобто у будинку, де мешкав есесманівець, є фрески Шульца. Фіцовський дізнався, що Шульц малював стіни дитячої кімнати цієї вілли, для дітей Фелікса Ландау - сина та доньки. Це були сцени з казки про Білосніжку, причому, Білосніжка мала обличчя дружини СС-Гауптшарфюрера. Пошуки розписів тривали досить довго, науковці дряпали стіни великих кімнат, але згодом виявилося, що настінні фрески знайдено зовсім не там, де їх шукали. Це була маленька комірчина біля кухні. Ви пам’ятаєте, що справа відкриття фресок була дуже гучною...
Її навіть назвали «Шульцгейт». Нагадаємо, коли фрески Бруно Шульца віднайдено. Це був 2002 рік.
Ян Боньча Шабловський: І саме тоді почалася моя пригода з Шульцом. Я, щоправда, за освітою польський філолог, і Шульца завжди сприймав як цікавого письменника. Але коли я вже потрапив до Дрогобича... те, що запам’ятав зі сторінок його оповідань, зокрема, «Цинамонових крамниць» та «Санаторію під Клепсидрою», тобто цю магічну країну мрій, я почав переносити на топографію міста. Виявилося, що вулиця Крокодилів це вулиця Стрийська. Я намагався побувати у тих місцях, які у з’являлися у прозі Шульца, вдалося навіть знайти віллу Б’янки. Це була химерна подорож. Мені пригадується ситуація з Ришардом Капусьцінським. Свого часу він поїхав до Дрогобича, зустрівся там p поводирем по цьому шульцівськіму світі, тобто з Альфредом Шреєром. І так вони ходили вдвох по Дрогобичу, аж раптом Капусьцінський запитав: «Павне Альфреде, а де ж? власне? є ці цинамонові крамниці?» Пан Альфред здивувався: «Вони – в уяві Шульца». Тому якщо ви їдете до Дрогобича – відчиніть двері своєї уяви. Звісно, там є реальні сліди з прози Шульца, але більше треба собі уявити, ніж ми побачимо в дійсності.
Як я вже казала, Бруно Шульц надихає митців, зорема, кіномитців? а найвідомішим польським кінофільмом на підставі шульцівської прози є...
Катажина Вайда: ... без сумніву, це «Санаторій під Клепсидрою» Войцєха Єжи Гаса, котрий би радо сів з нами у студї до цього столу. Маю надію, що він духовно з нами зараз є. Войцєх Єжи Гас пройшов такий шлях, який пройшли всі поціновувачі, любителі, послідовники Шульца. Ця історія захоплення Шульцем повторюється. Найчастіше вона починається як історія закоханості у підлітковому віці, коли молодь починає пізнавати Шульца від його «Цинамонових крамниць». Саме там є атмосфера нереальності та неймовірності, коли можна загубитися у – на перший погляд – знайомому місті. Гас щось подібне пережив. Він читав Шульца під час ІІ світової війни. І це якоюсь мірою пояснює, чому фільм Гаса був таким шедевральним. Оператором фільму був Вітольд Собоцінський, котрий розповідав, що у війну вони зігрівалися розпалюючи вогнища, зокрема, газетами та старими книжками. Одного разу він десь у пивниці знайшов стареньку книжечку. Це були «Цинамонові крамниці» Шульца. Він прочитав цю книжку, багато чого не зрозумів, але ця книжка його заворожила. Тому, коли вже після війни минули роки і до нього звернувся Гас із пропозицією праці над фільмом «Санаторій під Клепсидрою», Собоцінський одразу погодився.
Ян Боньча Шабловський: Ви згадали про незрозуміння, і мені пригадалася одна ситуаця. Коли я робив чергову виставку «У бік Шульца», яку було показано у найбільших музеях Польщі, то запросив Вітольда Собоцінського та Яна Новіцького. На ці виставки ми завжди запрошуємо митців, пов’язаних з Шульцом. Ян Новіцький зіграв головну роль у фільмі «Санаторій під Клепсидрою», а на виставці Новіцький зробив певне зізнання. «Тепер нарешті я можу сказати правду – я нічогісінько не розумів з того, що мусив грати», - сказав актор.
Ян Боньча Шабловський почав розповідати про свій проект, який триває вже багато років. Це виставки «У бік Шульца». На першій виставці у Варшаві були фотографії віднайдених фресок Шульца і пахло цинамоном...
Ян Боньча Шабловський: Я слухаю цього зі зворушенням... Це була виставка «Дрогобич без Шульца». Хтось би міг сьогодні мені сказати, що ми починали кількома фотографіями та банками... Справді, там було так, що ми показували фотографії Дрогобича, а у великих банках знаходилися ілюстрації довоєнного Дрогобича з малюнків Шульца. Ми теж відтворили приміщення, в якому було знайдено ці фрески. А ще тоді ми вирішили зробити щось надзвичайно новаторського як на той час – посипали обкладинку каталогу цинамоном і полакували її, щоб зберегти ефект на довше. Але знаєте, реакції відвідувачів були неоднозначні. Дехто до нас приходив і казав, що отримав каталог залитий кавою, і просив поміняти на чистий.
Я б хотіла повернутися до фільму «Санаторій під Клеспидрою». Він здобув спеціальну нагороду журі Каннського кінофестивалю у 1973 році. Войцєх Гас «примірявся» до стрічки ще у 60-ті роки...
Катажина Вайда: ...а коли цей фільм вже було знято, Гас дуже хотів показати його за кордоном. Він знав, що Шульц є універсальний, що його творчість є понаднаціональною. І що це – добрий момент аби його показати поза Польщею, бо в самій Польщі це не був найкращий історичний момент. Фільм якось вдалося вивезти до Парижа – це, зрештою, історія, яка розігрувалася поза кадром. Отже, вдалося перекинути робочу копію стрічки до Парижа, де її дивилася відбіркова комісія Каннського кінофестивалю. Фільм закваліфікували до конкурсу, і показали його в останній день фестивалю, вранці. Не найкращий момент, адже публіка вже втомлена кіномарафоном. Але стрічка отримала нагороду журі. Коли Гас повернувся до Польщі, йому натякнули, щоб наступний фільм він зробив для Польщі... Гас мовчав. У прокат «Санаторій під Клепсидрою» вийшов з великим запізненням, були проблеми... А коли його вже показали, то знову ж таки – критики дуже неоднозначно оцінили картину. Дехто із так званих «шульцологів» вимагав зняти фільм, бо це не шульцівський фільм, а якийсь «варіант на тему». Справді, у фільмі багато фанатазії Гаса.
Крім художніх фільмів, варто згадати теж про документальне кіно, присвячене Бруно Шульцу. Варто тут згадати Адама Сікору і його фільм «Бруно Шульц» з 2014 року. Як цей фільм створювався?
Катажина Вайда: Великою мірою цей фільм опирався на книжку Аґати Тушинської. Аґата Тушинська тоді працювала над своєю книжкою про Юзефіну Шелінську, наречену Бруно Шульца. Адама Сікору можна назвати спеціалістом в галузі документальних фільмів про митців, неперсічних особистостей. Це документ теж є дуже художнім, непересічним. А для тих, хто не знає Шульца, не досліджував його біографії, фільм є зрозумілим і прозорим, це якби така таблетка на початок, щоб підняти апетит. Стрічка показує потенціал біографії Шульца. Я сама, зізнаюся, дуже охоче б подивилася фільм, інспірований біографією Бруно Шульца. Причому, це не повинен бути фільм про Шульца, адже його біографія дає широке поле маневру. Мене особисто цікавить розповідь про Шульца через призму історій інших людей, пов’язаних з Бруно Шульценм або ним «заінфікованих».
Надзвичайним є те, що Шульц одночасно дозволяє і не дозволяє себе адаптувати. Ним захоплюються театральні режисери, кіномитці, було кілька радіоадаптацій. Навіть я читала, що Педро Альмодовар дуже хоче зробити фільм на підставі прози Бруно Шульца. А ви який би фільм хотіли побачити у режисурі Альмодовара?
Катажина Вайда: Це було би дуже цікаво, якби він (або може інший режисер чи режисерка, хтось, хто розуміє жіночий світ) зробив фільм «Юна» про Юзефіну Шелінську. Це фантастична історія, дуже сумна, вона майстерно описана згаданою мною Аґатою Тушинською. Жінка, яка полонила Шульца своєю фізичністю, але згодом він знайшов в ній інтелектуальну партнерку. Тут варто нагадати хоча б історію з «Процесом» Кафки. Адже роками всі думали, що його переклав Шульц. Насправді, це зробила Шелінська, а Шульц тільки підписався – для кращого піару. Насправді, ця жінка була змушена вибрати між своєю незалежністю та любов’ю до нього.
Ян Боньча Шабловський: І ця любов мусила бути направді глибокою, тому що вона прийняла той факт, що – коли вийде заміж за генія, то буде змушена кардинально змінити своє життя. І жити для цього генія, жити в Дрогобичі, який ненавиділа – на відміну від самого Шульца. Самого ж Шульца цей зв’язок налякав. Він нею захоплювався, тому що любив інтелігентних жінок, високих... а такою була Шелінська. Після розриву їхній стосунків Шелінська занурилася у повну самотність.
Нашими гостями були Катажина Вайда, історик польського кінематографа; Ян Боньча Шабловський, театролог, публіцист.
Polskie Radio24/Яна Стемпнєвич