З 28 листопада до 4 грудня у польській столиці триває ювілейний 10 Фестиваль короткометражних незалежних фільмів GrandOFF – безпрецедентна подія у жанрі незалежного короткометражного кіно не лише у Польщі, але й у всій Європі. А про те, чого можна очікувати від цієї події цьогоріч, ми поговоримо з її директором Вітольдом Коном.
- Фестиваль GrandOFF відбувається вже вдесяте. Чим він є?
- За своєю формулою це один такий фестиваль у Польщі, бо він спирається на такі самі принципи, що й американський «Оскар». А різниця від інших подібних подій дуже велика, бо, наприклад, звичайний склад журі на більшості фестивалів різного масштабу складає 3, 7, 10 осіб. А наше журі нараховує 70. І це люди, що мешкають у 30 країнах усього світу. Саме вони дають остаточну оцінку, і це саме на їхніх сумліннях лежить відповідальність про рішення, який фільм посяде таке чи інше місце і хто кандидуватиме на отримання нагород фестивалю. Саме в цьому полягає основна різниця. Ми функціонуємо за принципом капітулу, що оцінює стрічки. Звісно, перед цим ще відбувається відбір надісланих фільмів за багатьма параметрами. Ясна річ, вони мають відповідати критеріям, обумовленим у правилах фестивалю. Натомість саме у Польщі ми номінуємо ту чи іншу стрічку до отримання нагороди в 11 категоріях, 10 з яких це суто технічні категорії. В кожній з них номінуються в середньому 5, хоч нерідко трапляється, що й 6 фільмів. Це нагороди за найліпший сценарій, режисуру, операторську роботу, монтаж, найліпші акторка і актор, найліпший сюжет, документальний та анімаційний фільми, і, врешті, сценографія. А також вручається спеціальна нагорода.
- Масштаб відбору фільмів до участі у вашому фестивалі справді вражає. Адже щороку до попереднього відбору ви отримуєте по кілька тисяч фільмів.
- Так, це правда. Вже під час першого фестивалю 10 років тому було подано близько 300 робіт, а цього року ми мали близько 4000 заявок. І за них ми, на жаль, можемо вручити лише 11 статуеток.
- А хто саме входить до журі і, отже, здійснює цей відбір?
- Звісно, я можу сказати про тих, хто входить до журі з польського боку, а є відомими постатями у нашій кінематографії. Бо закордонні учасники тут дуже різняться. Хоч і там всі вони – люди кінематографу: теоретики, аналітики кіно, оператори і режисери. Натомість, якщо йдеться про Польщу, то це, зокрема, Лєх Маєвський, Аллан Старський, Філіп Зильбер, Мацєй Дейчер, Маґдалєна Лазаркєвич. Це все люди, що справді вже мають величезний досвід і здатні оцінити фільм. Вони входять до польської частини капітулу.
- Також ви маєте членів журі з України. Ким вони є?
- Це організатори двох великих фестивалів. Першою з них є Ольга Рейтер, а другим членом нашого капітулу є Кирило Марікуца з Києва.
- Незалежне кіно дуже часто плутають із аматорськими фільмами, а це, як розумію, вже різні явища. Якщо існує між ними різниця, то в чому вона полягає? Та чи польський глядач її зауважує?
- Я гадаю, що це взагалі дуже широка і довга тема до дискусії, і це не лише польська проблема. Насправді, незалежне кіно походить від аматорського. А відомо, що як польська, так і інші мови, є живими явищами і вони постійно змінюються. А разом з цим слова змінюють значення і притаманні їм цінності. Тому також і в Польщі протягом кількох років більше стали говорити про незалежне кіно, ніж про аматорське. Однак, це не має зневажливого значення, що начебто аматор робить погане кіно тощо. Просто таке кіно почали так називати. Натомість насправді на міжнародному ринку говорять, що незалежне кіно закінчується тоді, коли його автор має комерційний дебют на екрані телевізора або кінотеатру.
- Чи є ще якісь відповідники вашого фестивалю як у Європі, так і на світі? Чи я правильно розумію, що одним з них можна назвати американський фестиваль незалежного кіно «Санденс»?
- Так, звісно. Ми не маємо надмірних амбіцій. Ясна річ, «Санденс» є для нас одним з головних світових фестивалів. Але, повторюю, ці фестивалі організуються за інакшою формулою. Ми функціонуємо, загалом, подібно до американських «Оскарів», і в цьому сенсі ми відрізняємося величезним капітулом, що нараховує майже 70 учасників з 30 країн світу.
- Кожен ваш фестиваль має спеціальних гостей. Щороку відбуваються перегляди фільмів, створених за їхньої участі. Такими гостями у вас були, зокрема, Марцель Лозінський, Кшиштоф Зануссі, Аґнєшка Голлянд та Єжи Гоффман. Хто є таким спеціальним гостем цього року?
- Так, цього року ми представляємо дві дуже важливі фігури для польського кіно – відомого актора Войцєха Пшоняка і режисера Януша Маєвського, який працює в кіно, театрі і на телебаченні. Їхні фільми демонструватимуться у Варшаві в кінотеатрі «Luna», а кульмінацією стане фільм «Ексцентрики» («Elscentrycy»), режисером котрого є пан Маєвський, а зіграв у ньому пан Пшоняк. Після фільму відбудеться зустріч з глядачами.
- Чим, на вашу думку, цьогорічний фестиваль – може, власне, через те, що він ювілейний – відрізняється від усіх минулорічних заходів?
- Я гадаю, що передусім масштабом. Бо його формула не змінюється вже декілька років, натомість його масштаб справді величезний і ми дуже радіємо, що до Польщі приїхали фільми зі 123 країн. А це має свій вираз у такій мові популяризації, що у стількох країнах хтось знає про існування у Варшаві такого фестивалю.
- І моє останнє запитання до вас. Чи ви можете сказати, ким є адресати вашого фестивалю? Ким є глядач незалежного кіно у Польщі? Та чи, може, таке колективне обличчя ваших глядачів якось змінилося за останні роки саме під впливом фестивалю, який ви організовуєте?
- Я гадаю, що таке визначення можна дати. По-перше, ці фільми дивляться кіномани – такі справжні люди кіно, що цікавляться чимось іншим окрім репертуару, про який пишуть у газетах. По-друге, це такі особи, що мають амбіції колись взяти камеру до своїх рук і спробувати створити власний фільм. Нерідко це теж такі люди, котрі вже мають у своєму послужному списку дебюти і хочуть побачити те, що роблять їхні колеги (тим більше, що йдеться про різні країни з усього світу). А тут я хочу сказати, що наступного понеділка, за два дні після нагородження, всі найліпші фільми демонструватимуться у варшавському кінотеатрі «Luna». Але ця наша діяльність має ще один аспект. А саме, щороку в кіношколах Польщі ми бачимо принаймні кілька осіб, що вже мають за своїми плечима дебют чи, може навіть, 4 або 5 фільмів, та лише після цього розпочинають своє професійне навчання. Насправді, на кожному курсі кожної польської кіношколи ми можемо знайти так званих наших людей, наших підопічних.
Антон Марчинський