Минулої неділі оголошено лауреата «Ніке», престижної польської премії з літератури. У непростій боротьбі перемогла Ольга Токарчук – письменниця, есеїстка, авторка сценаріїв, поетеса, психолог. З-під її руки вийшла нагороджена книга «Яківни писання», яка й отримала звання найкращої книги 2014 року. Що цікаво, Ольга Токарчук, яка, до речі, має українське коріння, стала лауреаткою вже вдруге. Раніше літературна премія «Ніке» помандрувала до авторки в 2008 році за книгу «Бігуни». Саме «Бігунів», як і вісім її інших книг, вже перекладено українською мовою – звичайно, заохочуємо почитати.
Гостем нашого ефіру є Ольга Токарчук, яка й розповість про «Яківни писання».
Отже, якщо ви полюбляєте поринати у світ минулих епох таким чином, що складається враження, неначе самі стаєте частиною тих часів, і якщо по відношенні до літератури – ви переконані, що товста книга – це щось для вас, значить, «Яківни писання» – це саме і є книга для вас. 900 сторінок – дійсно, імпозантно, – це такий класичний роман з дев’ятнадцятого століття.
Ольга Токарчук: Це посилання на такий дев’ятнадцятивічний роман, але з іншого боку – цей роман дуже сучасний. Він написаний з точки зору сучасної людини, яка мала справу й з фемінізмом, і з постколоніалізмом, і розуміє нинішній світ. Історичний роман написаний в нашому сьогоденні і мені здається, що ота перспектива сучасного автора у ньому відчутна.
Події розгортаються у 18-му столітті в Польщі, яка на той час була мультикультурною, багатоконфесійною, багатомовною, охоплювала розлогу територію, межувала з Туреччиною. Головним героєм є Яків Франк, єврейський містик, який вважає, що він – месія, а його постулат – реформувати єврейську релігію. Він згуртував навколо себе тисячі вірних, яких згодом намовив прийняти християнську віру. Він пробував поєднати три великі релігії: іслам, юдаїзм, християнство. З простого продавця Яків Франк перетворився у можновладця, якого приймав імператор Австрії. Це постать, яка захоплює, але також відштовхує. На ваш погляд, це візіонер чи шарлатан?
О.Т.: Можливо – це звучатиме досить дивно, але я надалі, після кількох, а навіть кільканадцяти років, відколи знаю цю історію, – я досі не маю власного ставлення до Якова Франка. Мені весь час здається, що це настільки психологічно складна особистість, амбівалентна, контроверсійна й суперечлива, що важко тут про однозначну оцінку. Я намагалася писати цю книгу, беручи до уваги різні точки зору, і його співпрацівників, його коханих, його ворогів, дивитися на нього іззовні, а тоді вимальовується постать, яку важко упіймати. Уся його історія з самого початку до кінця здається бути абсолютно неймовірною, важко повірити, що всі ці речі трапилися одній людині.
«Яківни писання» –це неначе такий килим, сплетений із тисячі різних ниточок. Як це технічно виглядало – чи допомогли сотні каталогів у комп’ютері, щоб не помилитися – хто, з ким і коли, чи, радше, карточки, почеплені на стіні?
О.Т.: І те, і те, відбулася велика робота, щоб усе це впорядкувати. Уперше в житті мені трапилося мати настільки велику кількість допоміжних інструментів. Я працювала разом з чоловіком, ми сиділи по архівах, але нам також надзвичайно допомогло видавництво, яке має знаменитих редакторів, спеціалістів-консультантів, які прочитали цю книгу і допомогли позбутися помилок. Отже, читаючи цю книгу, треба пам’ятати, що це копітка робота також й інших людей.
Складається враження, що ви – прихильниця такого твердження, що історії не вдасться зрозуміти, якщо ми не уявимо собі отих найменших деталей даної епохи, і так є у вашій останній книзі. «Яківни писання» відкриває опис ринку на Подолі, в Рогатині, і все описано так, що можна відчути запах і смак продуктів, які там продаються, можна побачити всі кольори, які там присутні, чуємо звуки – і це зберігається протягом усього роману, оскільки точно знаємо, хто як зодягнутий, що їв, як виглядає.
О.Т.: Я скористалася безліччю джерел, навіть порцеляновими фігурками, є така колекція зі старовинним польським вбранням з 18-го століття, я їх дуже точно роздивлялася. Я скористалася інформацією, котру можна знайти у книжках про те, з якої тканини шили тодішній одяг, як робили взуття тощо. Треба сказати, що ця робота була для мене надзвичайно приємною. Я належу до тих письменниць, які перед тим, як напишуть речення, спершу мусять його побачити. Отже, наприклад, описуючи вечерю, людей за столом, я точно мусила знати, що вони їдять та як вони виглядають. Я сама довідалася надзвичайно багато.
Ця різнорідність стосується також мови. Є сцена, в якій одна з героїнь, Ельжбєта Дружбацька, на ринку шукає допомоги для своєї подруги, яка нараз захворіла. Вона по черзі звертається до різних людей, але її не розуміють, бо хтось говорить русинською, хтось вірменською чи турецькою, а хтось в ідиш. Нарешті, вона вигукує, чи тут хтось говорить польською? Ця сцена досконало показує багатокультурність, багатоконфесійність і багатомовність, які існували на той час.
О.Т.: Польща у період комунізму, парадоксально, але здійснила мрії польських націоналістів, стала культурним монолітом. Від’єднано східні землі. Після війни, особливо в 1968 році, велика кількість євреїв виїхала з Польщі, і ми стали такою сумною країною, де навіть не існує порядного діалекту і говірки.
Яків Франк – прізвище Франк значить: чужий. У вашій книзі є таке речення: бути чужим значить бути вільним, скрізь почуватися, як гість. Цей стан треба уважно плекати, бо він дає силу. Яку силу дає той факт, що хтось є іншим, ніж усі?
О.Т.: Так, я жила в такому світі, де дуже важливе значення мала прив’язаність до коренів, традиції, родини, того, звідкіля ти – усе це було неначе такий ланцюжок, на якому ми мали б будувати свою ідентичність. Я завжди думала, що така ідентичність, побудована на кровних зв’язках і традиції, у якомусь сенсі – підозріла, бо ми вже довгі десятиліття живемо в дуже особливому місці Європи. Це своєрідний коридор чи перехід. Через територію Польщі не лише проходили воєнні фронти, але й люди постійно мандрували. У 18-му столітті, попри відсутність доріг, люди весь час переміщалися. Отже, досвід зміни перспективи, зміни місця – був сильним і природним. Історія Якова Франка – це історія мандрівки.
Запрошую послухати звуковий файл
Л.І.