Англійський письменник польського походження, Джозеф Конрад, народився у Бердичеві в 1857 році. Наприкінці червня тут було відкрито музей його імені. У кількох залах, які знаходяться на території санктуарію Матері Божої Бердичівської, представлений життєвий шлях письменника, цитати з його книг, морські мапи та листи, а також фрагменти судна Otago, на якому він був капітаном. Ініціатор та консультант ідеї створення цього музею, а також дослідник творчості Джозефа Конрада, професор Здзіслав Найдер, розповів Польському радіо про значення постаті та творчості Конрада для сучасності та польсько-українських взаємин.
Що для Вас означає відкриття цього музею?
Здзіслав Найдер: Це була неймовірна особиста пригода, бо я був у Бердичеві вперше у 1969 році – нелегально, оскільки я не мав права там перебувати. Голова Союзу польських письменників Ярослав Івашкєвич, мій шеф у редакції журналу «Twórczość», вперше мав нагоду відвідати рідне село Кальник, а тому взяв мене по дорозі із собою та залишив на цілий день у Бердичеві. Я відчував неспокій, бо було видно, що я якийсь інакший. На щастя, мене сприйняли за латвійця через моє вбрання та російський акцент, а тому все закінчилося добре. Я бачив, як тоді виглядав монастир: старі мури, які в деяких місцях були підперті жердинами, а над мурами – небо, а на небі де-не-де хмарка. Виглядало все це дуже сумно. А тепер, коли дивлюся на відбудований монастир, я дуже пишаюся тим, що бачу. Музей розповідає про усю сім’ю, не тільки про самого Конрада, який на сьогодні є найбільш відомою людиною у світі, яка народилася в Україні. Не усі знають, що він має польське походження. Ще менше людей знає, що він народився в Україні. А ще менше – що та частина України була колись польською.
Складається враження, що Конрада краще знають в Англії, Франції, аніж у Польщі. Як нинішнє молоде покоління поляків може сприйняти його твори? Адже на творчості цього автора виховувалося покоління ІІ Речі Посполитої – покоління, кульмінаційним життєвим моментом якого було Варшавське повстання.
З.Найдер: Джозеф Конрад був культовим письменником покоління Армії крайової. Нині в Польщі зацікавлення постаттю Конрада значно спало. Мені важко це пояснити, бо цей письменник зараз дуже актуальний, адже міжнародний тероризм є явищем дуже поширеним у світі. На Заході читають «Таємного агента» Джозефа Конрада і в очах Заходу цей твір є першим романом про міжнародний тероризм та подвійних агентів у світі – прекрасною, короткою, дуже зрозуміло написаною книгою. І тому я не розумію, чому мої співвітчизники, лаконічно говорячи, настільки втратили мудрість, аби не звертатися до цього твору, аби не зрозуміти, що нині відбувається у світі. Окрім того, інший роман Джозефа Конрада «Серце темряви» розповідає про те, чим був колоніальний імперіалізм у світі.
Джозеф Конрад – це той письменник, який на самому початку XX століття висловив бачення Європи без кордонів, насправді пророкуючи, у певному сенсі, створення Європейського Союзу. Нині, коли дивимося на об’єднану Європу, яка переживає кризу, чи не здається, що твори Конрада стали би дуже придатними нині?
З.Найдер: У замальовці Конрада 1905 року «Автократія та війна», він передбачав Другу світову війну і описував Пруссію грізною та агресивною державою. І він казав, що виходом із ситуації, в якій опинилася Європа, є спільнота, що базуватиметься на принципах невикористання військової сили та економічного тиску. Спільнота, що базуватиметься на принципах спільних засад. Такою спільнотою є Європейський Союз, який мусить переживати труднощі, бо є першим у світі такого типу явищем. Ніде у світі немає такої групи країн, де проживає півмільярда людей, які відмовилися від використання насилля проти себе. Це великий твір Європи, який ніде у світі не вдалося повторити. Це рослина, яку дуже складно виростити і за якою треба дуже доглядати. Люди нарікають на ЄС, але заберіть у них Шенген і вони почнуть казати: «Ні-ні, ми хочемо їздити!».
Що Ви пророкуєте європейській спільноті, яка здає екзамен в надзвичайно складний час з огляду на авторитаризм, який відроджується в Росії, бо про Росію Конрад також пише.
З.Найдер: Ми мусимо співпрацювати між собою. Треба усвідомити, що якби ми створили рай, то цей рай треба вміти захищати і цей рай у протистоянні з агресором повинен мати власні зуби, якими на даний момент є НАТО. Але європейські лідери повинні також створити європейську систему оборони, яка буде безпосередньо захищати нас від агресора. Росія, на жаль, обрала іншу дорогу, ніж співпрацю з Європою. Натомість, вона обрала найлегшу для себе ідеологічну дорогу, тому що вона не вміє співпрацювати на цивілізаційних засадах, наприклад з Україною, їм навіть таке не приходить на думку. Вони хочуть домінувати над нею. І тому виникає дисонанс. Бо є Україна, але ми не надто можемо її захистити у військовий спосіб, бо не маємо для цього інструментів.
Чи нинішня найактивніша позиція поляків серед європейських народів у захисті української свободи – це відлуння творчості Конрада?
З.Найдер: Безумовно, і це також з практичної точки зору. Конрад походив з родини, яка була вихована у польсько-українській культурі. Ми були з Україною однією державою. І це було видно під час протестів в Україні – на помаранчевій революції у більшості наметів у Києві були здебільшого делегації з тих країн, які колись з нами разом утворювали одну державу. Це не випадково. Річ Посполита всюди впроваджувала місцеві адміністрації, міська адміністрація сягає настільки ж далеко, наскільки європейська цивілізація. В Росії ніколи не було міських адміністрацій. Але десь вони існували і люди мали можливість вирішувати самостійно про своє оточення. Це наш великий польський внесок в європейську цивілізацію у цій частині континенту.
Внеском Польщі є також Музей імені Джозефа Конрада, який нещодавно був відкритий у Бердичеві. Ще кілька слів про цей заклад, адже Ви сказали, що цей Музей розповідає не тільки про самого Конрада, але й про його родину.
З.Найдер: Так, про усю його родину, про його батька, який був дуже важливим польським патріотичним воєнним лідером, він був ініціатором Національного уряду в 1863 році, його дядько – Стефан Бобровський – був лідером Січневого повстання. Уся його родина була переконана, що наше майбутнє із Україною полягатиме на співпраці, тому що ми пропонуємо українцями співпрацю на засадах рівноправності, а не домінації. Звичайно, були відхилення, були польські можновладці, але, по суті, ми хотіли творити спільноту, в якій один над одним не матиме домінуючої позиції, так, як у часи Люблинської унії та Гадяцького договору.
PR2/Тарас Андрухович