Унікальний — саме цим прикметником відвідувачі цього музею найчастіше коментують побачене у ньому. Сам музей анонсує себе як єдиний музей виробництва сірників у Європі і найстаріша сірникова фабрика у Польщі. Це справді незвичайне місце. Насамперед тому, що цей музей розташований на території стародавньої сірникової фабрики, в якій повністю збереглася технологічна лінія для виробництва сірників майже сторічної давнини. Це справжня історична пам'ятка промисловості, яка, що цікаво, ще не так давно працювала на повну потужність. Відвідавши це місце, ви зрозумієте, що зробити сірник не так і просто.
Нашим гідом по ченстоховській фабриці сірників є колишня працівниця цього підприємства — Анна Зєлінська. До речі, гідами в цьому музеї виступають виключно колишні працівники.
А починаємо з історії цієї фабрики, котра охоплює кілька політичних епох історії Польщі...
— Перша фабрика сірників у Ченстохові постала 1881 року. Її побудували 2 німецькі підприємці. Виробництво запустили роком пізніше, проте воно було на дуже примітивному рівні, сірники виробляли майже вручну. Восени 1912 року фабрику продали фірмі Лапшин А.Т. з Петербурга (я нагадаю, що в той час Польща була поневолена Росією). 16 червня 1913 року у фабриці спалахнула масштабна пожежа.
І тут — перша несподіванка: у Музею демонструють трихвилинний документальний фільм із пожарища. Це справжня родзинка, оскільки стрічка вважається першою, знятою на польських землях...
Але ідімо далі... Фабрику, звісно ж, відбудували...
— Після першої світової війни фінансове становище фабрики значно покращало — робітники стали працювати у дві зміни, а продукцію навіть експортували — до Китаю, до Франції... 1925 року, вже в часи самостійності, фабрику перебрав Державний сірниковий монополь і орендував її шведській компанії. Того ж року міністр державної скарбниці, відомий реформатор Владислав Грабський взяв позику від уряду Швеції (на той час ця країна була потентатом у сірниковому бізнесі) у розмірі 6,5 млн злотих у золоті. Польський уряд сплачував її (звісно ж — сірниками) — до початку ІІ світової війни. Після війни фабрику (як і всю приватну власність) — націоналізували.
Державною власністю фабрика була до 1997 року, коли — а це була уже нова епоха — її власниками стали працівники, які створили акціонерне товариство. Проте наприкінці 2009 року виробництво сірників припинили.
Нині, зайшовши до давніх виробничих приміщень, складається враження, що ти потрапив/потрапила в іншу епоху, що час тут зупинився, а робітники відсутні в цеху тільки тому, що вони вийшли на обідню перерву, і ось-ось повернуться на свої робочі місця...
Тим часом гід детально Вам розповість, а то й продемонструє, як поступово, поетапно осикова деревина, яку спочатку ріжуть на 65-сантиметрові колоди, перетворюється в сірник товщина якого — 2,2 міліметра і довжина — близько 43.
— Це, для прикладу, збирально-навантажувальна машина «Рорер» німецького виробництва з 1926 року— вона працювала на пакувальній лінії.
А ви знали, що голівка сірника — це суміш 20-ти складників. За добу у нашій фабриці виготовляли 100 скринь сірників. Оскільки одна скриня вміщає 5 тисяч штук коробок, то, виходить, що це було 500 тисяч коробок в один день. Середнє наповнення сірників у кожній коробці призначеній для використання в побуті — це 40 штук сірникових патичків. Раніше, до 90-х — їх було 48. До 85-року сірники пакували у дерев'яні коробки, а відтак — у картонні.
У цьому музею Ви побачите не лише технологічну лінію виробництва сірників «від а до я», вам ще покажуть документальний фільм про виробництво сірників, що був знятий у фабриці. Ще є експозиція документів з історії фабрики, та філуменістичне відділення, а в ньому — колекція сірникових етикеток з усього світу. До речі, також з колишнього СССР, звичайно, з вождями революції і пролетаріату, але теж з відомими письменниками, до яких не могли не віднести і Тараса Шевченка. А ще однією родзинкою музею є виставка скульптур із одного сірника варшавського художника Анатоля Кароня.
— Пан Анатоль Каронь створив ці скульптури лише за допомогою власних рук — пальців, нігтів, він не користувався жодними механічними пристроями та інструментами. Кожна різьба виконана з одного сірника і кожна має свою назву... Слід додати, вони зроблені з неабияким художньо-естетичним смаком...
У музеї також працює мала крамничка із залишками продукції, в якій можна придбати легендарні коробки ченстоховських сірників із логотипом «black cat» - зображенням чорної кішки на етикетці. Ці сірники знає кожен дорослий поляк, і кожен, хто відвідує цей музей їх обов'язково купить. Як Кася і Мацєй з Кракова, які були вражені побаченим у фабриці...
— Ніщо так не вчить, як практика, як досвід. Тобто все побачити на власні очі, ну і ще оглянути фільм... Їдучи до Ченстохови, ми шукали в інтернеті інформацію про місця, які варто тут побачити (звісно ж, крім Санктуарію Богоматерії). І відкрили для себе цей заклад...
— Поза інтернетом важко знайти такі місця, про них чомусь забувається... Знаєте, раніше я не усвідомлював, наскільки складним є виготовлення цього маленького патичка, яким я майже щодня користуюся, скільки потрібно для цього зусилля й думки...
Отже, рекомендуємо відвідати цей незвичайний музей... З одним застереженням — рекомендуємо тим, хто любить старовину, допитливий і цікавиться технікою — це якраз для Вас. А ми ще додамо, що Музей виробництва сірника в Ченстохові є об'єктом номер 1 туристичного маршруту «Шлях пам'яток техніки», який включає постіндустріальні споруди і будівлі на території Сілезького воєводства.
Запрошуємо послухати звуковий файл
Галина Леськів, Яна Стемпнєвич, Наталія Бень