У рубриці «Подорожуймо!» мова піде про ґольф-туризм. Його часто називають ексклюзивним, елітарним, для багатіїв тощо. Наша нинішня гостя – неабияка шанувальниця гри в ґольф, Люцина Яхим’як-Круліковська, яка разом з чоловіком об’їздила багато країн і грала на багатьох ґольфових майданчиках.
Післявоєнній історії ґольфа в Польщі понад 20 років. Протягом перших п’яти років розвиток був досить повільним, але наступними роками він набрав обертів і динаміки. На сьогодні в Польщі побудовано більше ґольфових полів, ніж футбольних стадіонів. Протягом року зазвичай відбувається близько п’ятисот турнірів для людей похилого віку, юніорів, середніх аматорів, жінок і чоловіків, сімейних турнірів і так званих промислових турнірів.
Люцина Яхим’як-Круліковська разом з чоловіком Єжи грають у ґольф уже 20 років, колись пані Люцина навіть очолювала один з ґольф-клубів. Долучилися вони до прихильників цього спорту, що розвиває такі якості як спокій, хороший окомір і влучність, – як це часто буває, – випадково:
– На початку ми також були скептиками, які вважали, що ґольф – це елітарний, занадто нудний вид спорту. Але одного разу нас запросили на ґольфовий турнір, перед початком якого присутні мали можливість пройти короткий курс навчання цієї гри. Несподівано вийшло так, що я його виграла. Причому я грала з трьома мовчазними, дуже зосередженими, кремезної статури чоловіками з величезними як буханки долонями. Пізніше я довідалася, що це були колишні гандболісти збірної НДР, тож я вирішила, що це був знак від Всевишнього і треба буде справді зайнятися цим видом спорту.
Ґольфісти – найбільш активний тип туристів. Вони намагаються грати протягом усього року, тому й подорожують Європою і світом. Ґольф-сезон у Польщі триває близько 7 місяців. Решту часу гравці або відпочивають, або їдуть за кордон чи грають на симуляторі:
– Окрім традиційних витрат подорожі, – готель, проїзд, харчування і так далі, – додається ще оплата за відповідне обладнання та за користовування ґольфовими полями. І це ті кошти, які кожну таку подорож піднімають в ціні.
Тобто, необхідно попередньо знати, чого Ти хочеш, адже ґольфовий спорт полягає в тому, що якщо Ти справді хочеш грати в ґольф і користуватися плодами цього виду спорту й відпочинку, то найперше – мусиш навчитися грати. Йдеться про те, що необхідно мати так званий допуск, знати правила гри в ґольф, дотримуватися етики цього виду спорту, щоб нікому не зробити кривди, щоб м’ячик не літав на всі чотири сторони, щоб інші також мали приємність від гри з нами. Адже на ґольфових полях часто в ґольф грає багато людей і якщо хтось слабак, то це – як на автостраді – призводить до заторів, бо усі чекатимуть на якогось одного гравця.
У Вікіпедії читаємо, що «у ґольф грають на спеціальних полях, на яких зазвичай є 18 або 9 лунок. Великі турніри тривають чотири дні й загальна кількість лунок, які треба пройти, зазвичай дорівнює 72. У грі використовуються спеціальні м’ячі для ґольфа, що вирізняються складною будовою та мають цікаві аеродинамічні характеристики.
Ґольф – один з найпопулярніших видів спорту й відпочинку у світі. В Україні поширений мало, але здобуває популярність з кожним роком».
«Головне на ґольфових полях – якість поверхні, адже вона, зазвичай, займає дуже багато гектарів», – каже Люцина Яхим’як-Круліковська:
– Здебільшого під ґольфове поле обираються ґрунти дуже низького класу, малопродуктивні землі, які не надаються на сільськогосподарське вирощування чи на вигін тощо і стоять ніким не загосподаровані. Існує думка, що для ґольфових полів призначаються найкращі ґрунти – ні, зовсім навпаки. Взагалі сама гра була започаткована у Шотландії, в горах на галявинах, де нічого не було.
Зазвичай, гра триває від трьох до п’яти годин, стандартне ґольфове поле має 18 лунок (ямок). Шанувальники цього спорту об’єднані в клуби. На професійних ґольфових полях можна грати лише тим, хто має дозвіл на гру і хто є членом якогось ґольфового клубу, який у свою чергу входить до складу національного ґольфового об’єднання. Тобто, необхідно мати відповідне посвідчення.
– Не є великою таємницею, що найркаще грати у тих країнах, у тих місцях, які краще підготовлені до цього. А взагалі найкращі саме старі майданчики. Причому такі старі ґольфові поля, яким може бути навіть сто років, є, зокрема, в Чехії. Там розгалужена мережа таких полів і туди приїжджають ґольфісти з багатьох країн світу. Місцеві фермери, коли бачать, що мають неугіддя, організовуються, створюють ґольфовий клуб і необхідний майданчик для гри.
Щоправда, в Чехії чи в інших країнах нашого регіону Європи в ґольф не можна грати взимку, але є країни, де займатися цим можна цілий рік:
– У таких країнах як Іспанія, Португалія чи Італія, особливо на півдні, умови для гри у ґольф чудові. Дуже багато полів в Іспанії, особливо в Андалузії, яка поступово перетворюється з аграрного, досить бідного регіону, в туристичну Мекку. Там такі ґольфові поля часто облаштовують у горах чи над узбережжям моря і вважають, що краще неугіддя використовувати саме під ґольф, ніж би ці ґрунти мали простоювати і підлягати спустошенню.
Люцина Яхим’як-Круліковська у Чехії (Фото з приватного архіву Люцини Яхим’як-Круліковської)
Сьогодні, фактично, кожне велике місто у Польщі має принаймні один такий об’єкт, а Західне Помор’я вже стало своєрідним польським центром ґольфа. У країні над Віслою діють дві федерації: аматорського ґольфа та професійного.
Звичайно, всі поля побудовані за гроші приватних інвесторів, тому що це ще занадто «нішевий» спорт. Хоча є й перші інвестиції, де місцева влада надала землю під такі об’єкти за символічні гроші, як це сталося, зокрема, у Ґожуві або поблизу Любліна.
Та все ж, Люцина Яхим’як-Круліковська, об’їздивши пів-Європи, вважає, що у Польщі ґольфовий рух все ще не дуже розвинений:
– Я вважаю, що є дуже багато земельних ділянок-неугідь, які можна було б використовувати під ґольфові поля, але в країні ще занадто мало ґольфістів. Треба вже зі школи для дітей і молоді популяризувати це як форму не агресивного, здорового спорту, яким можна займатися усе життя до пізньої старості. Такої пропозиції, на жаль, немає. Це організаційно-структурна справа і необхідно перелаштуватися з отого нещасного елітаризму, який причепився до ґольфового спорту. Адже більшість ґольфістів – це особи, які грають у нього для здоров’я і для спорту, лише 5-10% з них дійсно вважаються, так би мовити, віпами.
Та не дивлячись на це, у Польщі вже функціонують понад 60 ґольфових клубів і багато непоганих ґольфових майданчиків, у чому не раз переконувалася і пані Люцина:
– Декілька тижнів тому, повертаючись із прибалтійського села Реваль до Берліна, ми здійснили чудове відкриття. Ми випадково натрапили на ґольфове поле в Бжезіні, що неподалік Поморського Каменя. Воно дуже гарне, розташоване у березовому лісі.
Або, наприклад чудове поле «Modry las» в Хощні (також Західно-поморське воєводство), щоправда розташоване воно дуже далеко від більших міст, а Хощно – занадто мале містечко, щоб можна було забезпечити велику кількість гравців.
Традиційно, ґольф найпопулярніший в англомовних країнах – США, Великій Британії, Канаді, Австралії, а також в Японії, Німеччині чи Франції. Останніми роками ґольф швидкими темпами опановує і Китай.
Це дорогий і престижний вид спорту для професійних спортсменів та відпочинку – для представників бізнесу. Проте останнім часом популярність ґольфа в усьому світі стрімко зростає.
Володимир Прядко