У виданні «Gazeta Wyborcza» – есе політика і публіциста Мирослава Чеха на тему польсько-українського примирення. Як пише Чех: поляки й українці не раз дали доказ того, що вміють вийти з блудного кола взаємних упереджень. Однак нині багато хто з обох боків кордону працює заради того, щоб це блудне коло повернулося.
Польсько-українське примирення – це справжнє чудо зрілості польської і української еліти. Це складний процес, у якому безліч пасток, пов’язаних з історичною пам’яттю. Історія і традиція можуть служити примиренню, але можуть також бути інструментом, який розпалює недовіру, нехіть і ворожнечу серед наших народів – читаємо в щоденному виданні «Gazeta Wyborcza».
Мирослав Чех згадує всі моменти у спільній історії, починаючи з 1989 року, які виходили назустріч примиренню. Це, серед іншого, і факт, що польський Сенат у 1990 році засудив акцію «Вісла», у рамках якої з південно-східної Польщі виселено понад 150 тисяч українців. Це 1997 рік, коли президенти Кваснєвський і Кучма відкрили пам’ятник українцям ув’язненим і померлим у таборі в Явожні. Це 2003 рік, коли ці ж президенти відкрили пам’ятник жертвам етнічної чистки на Волині, у Павлівці. Далі паломницький візит папи Івана Павла ІІ в Україну. Спільний лист єпископатів Польщі та України у дусі формули «Пробачаємо і просимо вибачення». Це нарешті 2006 рік, коли президенти Лєх Качинський і Віктор Ющенко відкрили пам’ятник українським жертвам у Павлокомі, що на Підкарпатті. Та три роки пізніше, польським жертвам у Гуті-Пєняцькій в Бродівському районі Львівської області.
І на цьому кінець – пише Мирослав Чех. У 65-ту річницю волинських подій, парламенти Польщі та України не прийняли спільної ухвали, проблемою стало ставлення до організації ОУН та звання Героя України для Степана Бандери. З ініціативи польських євродепутатів, у своїй резолюції Європарламент засудив цей крок.
Таким чином польсько-український діалог повернувся до вихідної точки – пише публіцист. За його словами, нині, в обох країнах, спалахують націоналістичні тенденції. З польського боку, – це так звані «кресові середовища» («східні креси» — назва територій, які до 1939 року належали Польщі; йдеться зокрема про Західну Україну). З української сторони з'являються публікації, наприклад Володимириа Вятровича, в яких автор заперечує факти встановлені не лише польськими, але й українськими істориками.
У Польщі симпатія до українців з періоду Помаранчевої революції зникла, а її місце займає тепер негативний стереотип. Складається враження, що коли мине час стриманості, до якого примушує спільна організація чемпіонату Євро-2012, і кресові середовища, і політики вже не будуть стримувати себе. Відзначення 70-их роковин волинських подій (обопільних етнічних чисток українського і польського населення під час Другої світової війни на Волині) відбудуться не зважаючи на політичну коректність. Мирослав Чех стверджує на закінчення, що нині від кризи потерпає не лише висока політика, але й інтелектуальні еліти.
Л.І.