У виданні «Polityka» дві теми, на які хочу звернути увагу. Перша стосується новелізації закону про захист тварин, що мала обмежити надмірне розмножування собак. Але її наслідок такий, що в інтернеті, і в пресі з’явилося безліч дивакуватих оголошень типу: продам елегантний поводок, ціна 500 злотих, у додатку чорненьке цуценя – пудель. Або: купи кілограм моркви – ціна 250 злотих – (трохи дорогувато, як за моркву), але у подарунок отримаємо майже породисте цуценя. Саме такі оголошення стали наслідком нового закону, який забороняє торгувати тваринами на базарах, забороняє також розмножувати собак на продаж. Це можуть робити виключно зареєстровані годівлі. Новий закон мав обмежити проблему безпритульних собак і котів, які потрапляють на вулицю, бо їхній власник вирішив, що тварина все-таки йому не потрібна.
Офіційні годівлі породистих тварин звинувачують ті підпільні у відсутності етики. Підпільні, своєю чергою, теж закидають брак етики, бо на їхній погляд різниця – лише в ціні. Тижневик широко описує проблему, наводить страхітливі ситуації. Але питання поки залишається невирішене.
Друга стаття у тижневику «Polityka» стосується так званого спонсорінгу. Цими днями на екрани кінотеатрів увійшов фільм Малґожати Шумовської «Спонсорінг». Головна героїня – французька журналістка, у цій ролі Жюлєт Бінош, пише статтю про студенток, які займаються проституцією. Як наголошує «Polityka», найстарша професія світу постійно змінює кшталти і форми. Спонсорінг – це найновіше її втілення. Дослідження професора Яцека Кужемпи, соціолога з Вищої школи суспільної психології у Вроцлаві, показують, що одна п’ята польських студенток підробляє сексом, для цього є вже навіть нова назва – університуція. Це твір масової культури. Така форма проституції здається бути привабливішою і не так шкідливою, до того ж займається нею також чоловіча стать.
Питання спонсорінгу висвітлюють також тижневики «Wprost» i «Newsweek».
Окрім цього, у тижневиках великі статті про Віславу Шимборську. «Polityka» наводить слова Шимборської, що «вірші – це поставлення запитань, і спроба відповісти на них, але зразу після того, як ставимо останню крапку, сумніви – виникають знов і знов».
«Newsweek» написав про поетесу, що вона мала знаменито розпрацьовану свою смерть і навіть написала власну жартівливу епітафію. Шимборська напевно не хотіла б, щоб прощали ми її надто патетично. Бо хоч була Великою поетесою, насправді робила все, щоб не увійти в роль Великої поетеси, була скромна і відкрита до людей. А «Wprost» додає, що Віслава Шимборська ніколи, нікому ні на що не жалілася. Говорила, що «не розуміє людей, які про все всім говорять. Бо з чим залишаються, коли нічого не вміють зберегти тільки для себе?».
Л.І.