4 червня газети згадують вибори 1989 року – частково вільні, як їх тут називають, адже ще перед тим, як вони відбулися, комуністична влада гарантувала собі 65% мандатів у Сеймі – нижній палаті польського законодавчого органу. Ця подія стала важливою цезурою у польській історії, одним з її ключових кроків на шляху до повалення комунізму. Її оцінка, однак, далека від однозначної.
«Поляки зруйнували Бастилію», - це коментар Єжи Сурдиковського у газеті «Rzeczpospolita». «Я добре пам’ятаю 4 червня 1989 року. Ейфорії не було і ніхто тоді не назвав би тих днів "історичними". Передвиборчі мітинги, які проводив Малопольський громадянський комітет – членом якого був і я – не збирали натовпів. Ефемерна газета "Виборчий голос Солідарності", що я її редагував, ледве розходилася. Але люди знали, що треба робити перед урнами, отже масштаб перемоги став несподіванкою для самих переможців. У тому числі й у Кракові. Так твориться історія у дні, що їх потім називають епохальними. Проте, майже 40%, не беручи участі у виборах, вважали, що демократію мають десь, і не були проти комуністичного режиму, бо з ним можна жити цілком зручно і безпечно. І так вже лишилось».
«Через 30 років ми бачимо великий успіх», - стверджує на ламах тієї ж газети Ярослав Куїш. «Небувала річ, що вперше за 200 років вулицями ходить покоління, яке про залежність народу чуло лише з других рук, - наголошує він, додаючи, що, однак, не все так однозначно. – Для багатьох поляків ця дата не рівноцінна із кінцем ПНР. Чому? По суті, вже 30 років ми повторюємо ритуальний спір, тісно пов’язаний із поточною політикою».
Хоча, як наголошує Адам Міхнік у «Виборчій» («Gazeta Wyborcza»), «1989 рік вписувався у традицію Польщі без палення на вогнищах і без політичних в’язнів. Це був вибір Польщі свободи, різноманітності і толерантності».
Однак, у статті "Ламання комунізму" у часописі «Gazeta Polska Codziennie», Пшемислав Журавський вель Ґраєвський підкреслює: «Круглий стіл мав би сенс, якби розглядався як тактична гра із метою обіграти комуністів. (…) Так, однак, не сталося. Загальне відкидання комуністичних кандидатів у першому турі виборів було однозначне. НІХТО не пройшов. Тому цей день варто святкувати. Це був беззаперечний психологічний перелом. Потім, однак, сталася нечувана річ. Вердикт виборців злегковажили і між 4 та 18 червня (І і ІІ тур виборів) змінили (виборчу – ред.) процедуру, аби була сповнена не воля народу, а контракт з Маґдалєнки. Як би поляки не проголосували, а й так 65% мандатів до Сейму мали отримати Польська об'єднана робітнича партія та її союзники – Об’єднана народна партія (…) та Демократична партія».
Головний редактор часопису «Dziennik Gazeta Prawna» Кшиштоф Єдляк підсумовує: «Насправді, герої тих подій, дослідники і прив’язані до минулого політики будуть ще довго, а нерідко й гостро сперечатися про Круглий стіл, Маґдалєнку, Лєха Валенсу, Лєшека Бальцеровича і ІІІ Республіку Польща, про те, що треба було, і про те, що можна було зробити інакше, ліпше. Але подумаймо про це так: це вже тільки історія. Важлива, цікава, складна, неоднозначна і повчальна, але тільки історія. На щастя, із радісним, добрим початком та бажаним, добрим закінченням. Ми маємо, як і тоді, причини для радості. (…) Ми повернули собі Польщу. Вона наша, вільна. Це нічого, що вона ще не відповідає усім очікуванням, що буремне "вчора" не привело нас до омріяного "сьогодні". Привело нас, однак, до відповідного місця. Недовершеність – це добрий, найліпший з можливих вихідний пункт. Бо, по суті, віднині важливе лише майбутнє».
А.М.