Є така професія - воєнний журналіст

У виданні «Gazeta Wyborcza» опубліковано інтерв’ю з воєнним кореспондентом Павелом Пєньонжеком. Інтерв’юйований випускник україністики пише у польських тижневиках та газетах, а також є автором двох книжок: «Війна, яка нас змінює» та «Вітання з Новоросії».

«Війна в Україні стала для мене часовою цезурою. Я добре пам’ятаю, що тоді робилося, а те, що було раніше, здається мені далеким минулим, ніби в тумані. Так багато після цього діялося, що час для мене ніби розтягнувся. У розмовах зі знайомими я міг навіть сказати: «щось відбувалося до війни».

Павел згадує, як він поїхав висвітлювати події в Україні, там стався Євромайдан, а потім був Донбас. Коли у Східній Україні дещо вщухло, поїхав до Сирії. За ці роки воєнний кореспондент, якому 29 років, пройнявся конфліктами і пристосувався до роботи з обох боків фронту: головне піддакувати і побути з людьми подовше, тоді вони правдивіше розкажуть про себе і про те, як є насправді.

Павел Пєньонжек каже, що завжди намагається потрапити саме на передову. Коли працював у Сирії, вивчив курдську мову, потрапляв у досить небезпечні ситуації, але вдавалося вижити. Як фрілансер він мусить усім займатися сам: писати тексти, фотографувати, записувати відео. «Це дещо партизанська журналістика, бо ж коли хочеш щось зробити якісно, необхідно зосередитися на чомусь одному. Коли я записую розмову і концентруюся на кадрі, то втрачає розмова, коли ж зосереджуюся на розмові, то програє відео», - каже Павел і зауважує, - «Україна стала для польської воєнної журналістики ніби відродженням. Всі туди поїхали, бо, так би мовити, близько і дешево. Багато польських журналістів набули там досвіду».

В.П.