Екс-полковника російської військової розвідки (ГРУ) Сєрґєя Скрипаля, якого Росія засудила за державну зраду, найімовірніше отруїли паралітичним газом у Солсбері у Великій Британії. Якими є причини та значення цього замаху? – розмірковує історик Юрій Фельштинський на шпальтах видання «Gazeta Polska».
Від самого початку перебування у Великобританії Скрипалю загрожувала серйозна небезпека. Сам він міг не знати про це, бо досі шпигуни, якими обмінювалися, ніколи не ставали ціллю нападів. Аби зрозуміти безпрецедентність цієї атаки, достатньо уявити, що спецслужби США або Великобританії здійснюють у Москві замах з використанням отрути, внаслідок чого гине, наприклад, «відома» Анна Чапман, а серед постраждалих є багато невинних та випадкових людей.
Використання отрути для вбивства у порівнянні з використанням, наприклад вогнепальної зброї, завжди перешкоджає розслідуванню. (…) У випадку вбивства Алєксандра Літвінєнка, якого отруїли 1 листопада 2006 року, слідство тривало декілька років. Навіть коли у британському суді усі звинувачення були доведені і про це повідомили Кремль, ніхто не взяв відповідальності за вбивство.
У випадку Скрипаля напевно будуть подібні перешкоди на усіх етапах розслідування, а Владімір Путін та його співробітники будуть сміятися нам в обличчя та перетворять цілу справу на фарс. Важко сподіватися на щось інше, оскільки Путін творчо перефразував добре відоме висловлювання зі сталінського фільму про Алєксандра Невського: «Хто приходить до нас з мечем, від меча гине». У путінській версії це звучить так: «Хто приносить нам отруту, сам отруюється».
Отрута залишається улюбленим інструментом російських спеціальних служби для вбивства противників.
На жаль, після смерті Літвінєнка єдиний висновок для російської влади був таким, що, йдучи на подібний злочин, жодних серйозних наслідків не буде. Бо для Кремля погіршення думки про Росію на Заході не є жодним покаранням. Після всіх політичних вбивств, після вторгнення в Грузію у 2008 році, після анексії Криму та нападу на Україну в 2014 році, після спроби впливу на виборчі процеси у багатьох європейських державах, втручання в американські вибори в 2016 році, а також після найновішого виступу президента Путіна, під час якого він прямо шантажував цілий цивілізований світ погрозами ядерної війни, абсолютно очевидно, що влада у Москві не переймається тим, що світ думатиме про її дії.
Як у випадку Анни Політковської в 2006 році чи Боріса Нємцова у 2015 році, вбивство політичного противника режиму є завжди попередженням. Це одне з головних правил російських таємних спецслужб – ФСБ та ГРУ – що походить ще з часів КДБ та НКВС. Ця жорстока засада веліла вбивати кожного зрадника за найбільш сприятливої нагоди. У радянські часи мало хто наважувався на втечу, але майже усіх вдалося вбити. Для тих, хто втікав з Росії, смерть ніколи не буде несподіванкою. Усі політичні емігранти дуже добре знають, що постійною складовою їхнього життя є смертельна загроза. Те, що стало новим для усіх них, це вбивство членів родини того, кого визнано зрадником або шпигуном.
Нині кожний політичний противник російського режиму не тільки ризикує своїм життям, але також життям своєї родини. Крім того, будь-який обмін шпигунами втрачає сенс. Навіщо обмінюватися, якщо Росія може потім «взятися» не тільки за колишнього шпигуна, але і його рідних?
Спроба вбивства Скрипаля може означати також загрозу для усіх громадян Росії, котрі брали участь у складній операції впливу на американські вибори в 2016 році, що завершилися перемогою Дональда Трампа. Особливо побоюватися повинні ті громадяни Росії, котрі живуть за кордоном або їздять до США і яких захоче допитати комісія спецпрокурора США Мюллера. Оскільки тепер репресії можуть зачепити також родину, ризик збільшується.
Але попри все, одне зрозуміло: Путін переписав посібник шпигунських ігор і його послання просте – відтепер не діють жодні правила, - наголошує Юрій Фельштинський.
Gazeta Polska, niezależna.pl/Т.А.