Два понеділкові видання підбивають підсумки візиту президента Польщі Анджея Дуди в Україну.
Публіцист Пьотр Семка у тижневику «Do Rzeczy» свій допис «Повіяло оптимізмом» повністю присвячує лише одній справі, що була порушена під зустрічі Анджея Дуди та Петра Порошенка, – історії.
Йому до вподоби, що тепер справами історичного діалогу між країнами займатимуться віце-прем’єри Пьотр Ґлінський та Павло Розенко і що буде створена польсько-українська комісія з питань історичного діалогу під патронатом віце-прем’єрів. Адже історична комісія польського й українського Інститутів національної пам’яті опинилася в кризі.
«Якщо це припинить хаос, то це добре рішення. Крім цього, Володимир В'ятрович, який керує українським ІНП, був ведучою особою в переговорах, він легковажно ставився до значення роботи комісії для польсько-українських стосунків… Президент Порошенко певно зрозумів, що від проблеми він не втече. І зараз важливо слідкувати за тим, яку форму матиме ота нова комісія на рівні прем’єрів. Ми вийшли з клінчу – це вже багато. Але на оптимізм ще зарано», - читаємо у тексті знавця української кухні Пьотра Семки.
А у статті експерта з українських справ Павела Коваля у виданні «Polska.The Times» під гаслом «Три висновки після візиту», навпаки, наголошується: «Занадто багато історії призводить до того, що для політики вже не залишається місця».
Автор пропонує визнати, що в історії ми не у всьому погоджуємося, і тому треба «погодитися на незгоду», але «у своїх квартирах ми самі розставлятимемо свої меблі».
По-друге, науковець (Інститут політичних досліджень Польської академії наук) пропонує створити професійні установи, які б складалися з професійних істориків, соціологів. Мовляв, існує ж польсько-російська комісія з вирішення ще більш складних справ.
«З'являться досить дорогі ініціативи довкола Міністерства культури, а Центр історичних досліджень – це ж був би кошт районного центру культури. Власне, що не йдеться про комісію, а про постійно діючу установу».
І третє, що пропонує Павел Коваль, це особисте заангажування президента Дуди у контакти з президентом Порошенком, а також більш масштабні польсько-українські взаємини. «Характер цих відносин, спосіб функціонування української та польської держави, потребують такого інституційного авторитету голів держав, а не календарних візитів. Необхідно, щоб президент, як колись Лєх Качинський, визнав, що Україна – це частина його програми на міжнародній арені, і що завдяки його особистому входженню в цю проблематику він вирішить не тільки вразливі історичні справи, а й досягне значно більшого».
В.П.