«Прапор УПА не є антипольським символом» - під таким заголовком «Gazeta Polska Codziennie» у четвер публікує інтерв’ю з істориком Володимиром В’ятровичем, головою Українського інституту національної пам'яті.
Український науковець заперечує тезі, мовляв, формуючи нову історичну пам’ять, українська держава замінює міф Червоної Армії міфом УПА. На погляд В’ятровича доказом на те є факт, що від минулого року Київ відзначає завершення Другої світової війни так, як Західна Європа а не Росія – 8 травня. «По друге, ми говоримо не лише про українських солдатів, які воювали проти нацистів у рядах Червоної Армії – бо там їх було найбільше -, але також про тих, які боролися проти німців у рядах УПА. Про тих українців, які проти нападників боролися у відділах Польського Війська, у британській, французькій та американській арміях, – каже голова українського ІНП. – Ми представляємо всі кольори війни: відверто говоримо про українців, які, ставши жертвами нацистської пропаганди, на жаль, воювали також на боці ІІІ Райху, і часто вбивали своїх братів».
За словами Володимира В’ятровича, оцінюючи діяльність УПА, не можна вписуватися у совєтський наратив, згідно з яким уся формація була злочинною, оскільки окремі воїни довершували злочини.
«Ми повинні зрозуміти, що у цій війні не було жодної армії, солдати якої не довершили б воєнних злочинів. У злочинах можна звинуватити вояків як УПА, так і Крайової Армії, Червоної Армії та британської чи американської. Але це не дає підстав, щоб називати «злочинною» цілу армію», - пояснює історик на сторінках польського видання.
Голова Українського інституту національної пам'яті підтверджує, що саме поляки найбільше постраждали на Волині у 1943-1944 роках, і до цих убивств треба ставитися, як до воєнних злочинів. Проте відповідальність за це не можна розглядати в категоріях «колективної відповідальності». На погляд В’ятровича, кожен конкретний випадок слід проаналізувати окремо і встановити конкретного вбивцю. «Немає колективної відповідальності за конкретні злочини» - каже український науковець і рекомендує розглядати польсько-український конфлікт на Волині в повному його хронологічному контексті. Нагадую, інтерв’ю Павла Боболовича з Володимиром В’ятровичем опублікувала в четвер видання «Gazeta Polska Codziennie».
Процес Надії Савченко, її звинувачення Росії у тоталітаризмі, протести та заклики міжнародної спільноти звільнити навігаторку – про це повідомляють у четвер майже всі польські щоденники. Видання «Rzeczpospolita» у коментарі Анджея Ломановського пише про «гнів жертв та страх тих, хто переслідує».
«Російська влада викрадає за кордоном громадян інших держав і ставить перед своїми судами, звинувативши у діяльності проти Росії». Крім Савченко, видання наводить прізвища Естона Кохвера, Олега Сенцова, кримських татар. «Судовий процес хороброї української поручник Надії Савченко є останнім з таких процесів» - стверджує Ломановський.
Публіцист зауважує, що естонець, мав щастя повернутися на батьківщину, оскільки його країна є членом НАТО. Не мали такого щастя українці, як Савченко та Сенцов, ні кримські татари, які «у Росії були засуджені за «антиросійську діяльність», яку вели в незалежній Україні».
Як пише публіцист, все це нагадує процеси політиків та діячів незалежних країн Центральної Європи у роки 1939-1940, коли до їхніх дверей стукала Червона Армія. «Ці люди, виховані у європейській системі законодавства, не могли зрозуміти чому їх звинувачують у «антисовєтській діяльності». Адже йшлося у тому не про правову логіку – пише публіцист – але про тероризування населення, про те, щоб засіяти великий страх».
На погляд Анджея Ломановського, позиція «мужньої поручник» Надії Савченко є зламним моментом. «Її непохитність та відвага спричинилися до того, що вже нема мови про жоден страх підкорених та принижених, тепер є гнів жертв. Сьогодні боятися повинні ті, хто переслідує» - констатує публіцист видання «Rzeczpospolita».
Л.З.