У суботньо-недільному виданні «Gazeta Wyborcza» – ряд статей, присвячених подіям в Україні. На першій сторінці читаємо про «Майданофобію Кремля». Автор Вацлав Радзівінович звертає увагу, що «бунт в Україні смертельно тривожить Москву. Вистачить глянути, як російське національне телебачення представляє те, що відбувається в Києві. Як намагаються налякати Майданом. Переконують, що українців збунтували литовці, поляки і шведи, щоб помститися за поразку, якої завдав цар Петро І під Полтавою 1709 року. Або що Майданом керують фашисти з СС “Галичина”, – пише автор. – Яких чудових олімпіад Путін не влаштував би, земляки йому не пробачать, якщо віддасть Україну Європі. Тому він зробить усе, аби цього не допустити. Не пожаліє грошей, санкцій, економічних блокад, п’ятих колон. Майдан чекає ще довга, тяжка боротьба. Йому необхідна наша допомога», – вказує дописувач.
Кореспондент з Києва Томаш Бєлєцький пише про «Тортурованого, непереможеного» Дмитра Булатова. «Ми боролися, боремося і будемо боротися за справедливість. Нас не залякають!» – це слова автомайданівця, який знайшовся після 8-ми днів тортурування «невідомими» – пише «Gazeta Wyborcza». У черговій статті публіцист Мирослав Чех звертає увагу, що Східна Україна бунтується по-іншому, ніж Західна. У Запоріжжі і Дніпропетровську мешканці виступили не за асоціацію з Європейським Союзом, а за звичайну чесність. Прагнули кінця терору посполитих бандитів, яких толерує влада.
Письменник Юрій Андрухович пише у виданні «Gazeta Wyborcza» про «Любов і ненависть у Києві»: «в Києві останнім часом холодно. Те, що підтримує протестувальників на Майдані, може походити лише зсередини: з особливо гарячої суміші розпачу, надії, самоприсвяти і ненависті». А публіцист Віталій Портников пише про «Революцію громадян»: «українці борються за державу, де найважливішим буде не президент, який зволить панувати, а громадянин».
«Wysokie obcasy» (тобто високі каблуки), додаток щоденника «Gazeta Wyborcza», пропонує розмову з Русланою Лижичко, активною учасницею Майдану, яка, зокрема, порівнює нинішні події з Помаранчевою революцією: «Тепер ми більш дозрілі, більш свідомі, ніж 9 років тому. Наш протест – громадський, нами не керують політики та їхні партії, як було 2004 року. (...) Ми стоїмо на захист наших прав, цінностей та ідей. Ми – громадяни».
Газета «Rzeczpospolita» пропонує розмову з польським істориком Ґжеґожем Мотикою, який звертає увагу, що за останні роки у польсько-українських відносинах чимало вдалося досягти. Важким невирішеним питанням залишається Волинська трагедія. Тепер, вважає історик, час на активність української сторони. Від українців залежить очищення пам’яті про спільне минуле, а цього не можна зробити, не називаючи зла злом.
Мирослав Чех у щоденнику «Gazeta Wyborcza» пише про нелегкі взаємини у період Польської Народної Республіки поляків – католиків та українців – греко-католиків. До останніх Радянський Союз ставився як до небезпечних противників, «розвідувальної експозитури Ватикану». Автор рекомендує книжку історика з Польщі Ігоря Галагіди «Між Москвою, Варшавою і Ватиканом. Історія Греко-католицької церкви в Польщі у 1944–1970 роки» – всім зацікавленим післявоєнною історією Польщі, України, нашого регіону і Католицької церкви.
Н.Б.