На першій сторінці сьогоднішнього видання «Gazeta Wyborcza» - фотографія Юрія Вербицького, 51-річного сейсмолога зі Львова, пораненого на Майдані, викраденого з лікарні бандитами, закатованого і покинутого з мішком на голові у лісі, «мученика зі Львова».
Газета – знову жовто-синя, знову кілька сторінок присвячені Україні. Знайдемо тут опис актуальних подій з Майдану, аналіз ситуації, і заклик Юрія Андруховича до європейських громадян: «Співчувайте нам. Думайте про нас. Ми все одно переможемо». «Ми не можемо припинити протести, бо це означатиме, що ми погоджуємося на країну у формі довічної в’язниці. Молоде покоління українців, які виросли і сформувались у післярадянські часи, органічно не сприймає жодної диктатури. Якщо диктатура переможе, Європа муситиме рахуватися з перспективою Північної Кореї на своєму східному кордоні та, за різними оцінками, від 5 до 10 мільйонів біженців. Я не хочу вас лякати». «Я не знаю, що буде далі, - продовжує письменник, - як і не знаю, що можете нині ви для нас зробити. Втім ви можете в міру можливостей і контактів поширювати це моє звернення. (...) Європейські цінності вільного та справедливого суспільства український народ нині вже без перебільшення відстоює власною кров’ю. Я дуже сподіваюся, що ви це оціните.
«Україна тріщить по швах» - читаємо на шпальтах вже цитованої «Gazeta Wyborcza». Видання повідомляє про бунт на Заході України, де протестувальники захопили будинки ОДА, і спокій на сході: «Якщо подивитися на карту України із захопленими обласними держадміністраціями, то складається враження, що бунт охопив півкраїни», - читаємо.
«Український протест радикально змінив характер, - пише публіцист видання Мирослав Чех. – З проєвропейського руху перетворився у рух повалення авторитарної влади. Радикали вже не хочуть слухати лідерів опозиції. Сьогодні Майдан – як Запорізька Січ, оточена військами ворога». «Україна опиниться в Європі або стане частиною відновлюваної Путіном імперії. ««Gazeta Wyborcza» - пише Чех. - Провокуючи радикалів, вбиваючи людей, українська влада показала, що це не футурологія, а дійсність.
«Війна і ненависть» - український письменник Тарас Прохасько пише про невідворотнє: «Ненависть є. І вона має свого конкретного випадкового адресата. Так колись потрапляли у лещата жиди, негри, білі офіцери, цигани, красиві відьми (...) Убивство громадянина Львова Юрія Вербицького, катування галицьких українців з домінантою опускалова українськості винесли ліфт війни понад верхній поверх, десь до неба». Не так все мало бути – пише Прохасько... «... ми були готові до того, щоби простити одне одному. Були готові до відмови від минулого, від тих взаємних убивств, які переслідували нас багато десятиліть. Ми просто повірили у те, що живемо в Україні, яка приймає всіх і всіляких. (..) Минуле виявилося сильнішим і вирішальнішим від усіх сподівань на гарне майбутнє. А притлумлена ненависть перетворилася на один з активних чинників сьогодення».
Я.С.