Як можна було сподіватися, чим ближче липня, коли відбуватимуться урочистості зв’язані з вшануванням пам’яті жертв волинських подій, тим частіше ця тема з’являтиметься у газетах та в новинах.
Нагадаємо, що Волинська трагедія – це масові вбивства поляків, здійснені протягом 1943–1944 років, зокрема, Українською повстанською армією на території колишнього Волинського воєводства, а також Львівщини, Тернопільщини і Станіславщини міжвоєнної Польщі. Ці події переважна частина польських істориків називає геноцидом польського народу, а українських – обопільним конфліктом або війною. За підрахунками польських дослідників, під час цієї трагедії загинуло близько 100 тисяч поляків, до 15 тисяч українців, а також представники інших національностей. У 2009 році польський Сейм визнав вбивства на Волині трагедією, що мала «характер етнічної чистки» та «ознаки геноциду».
І так у нинішньому виданні щоденника «Gazeta Wyborcza» маємо вже не просто статтю на волинську тему, а полеміку двох серйозних знавців питання. З одного боку – це історик і член Ради Інституту національної пам’яті Ґжеґож Мотика, з другого боку, теж історик, публіцист газети і член Головної ради Об’єднання українців у Польщі – Мирослав Чех.
Мотика наголошує: «Відомо було, що 70 річниця волинського злочину приведе до ескалації емоцій. Не дивує отже, що по обох боках активізувалися крайні середовища». Усупереч тому, що пише Чех – наголошує в своїй полеміці Ґжегож Мотика - до визнання злочину геноцидом – ключове значення має не сам характер скоєного злочину, але інтенція призвідників. Злочини скоєні на поляках у ході антипольських чисток, які тривали з лютого 1943 до травня 1945 року, визнаю такими, що відповідають визначенню геноциду не тому, що тоді гинули жінки і діти, але тому, що українські націоналісти поставили собі за мету привести до фізичного усунення всіх поляків з територій, які вважали українськими. Унаслідок масових убивств загинуло тоді близько 100 тисяч поляків – наголошує Мотика. І додає, в акціях польської відплати загинуло 10-15 тисяч українців.
Мирослав Чех відповідає Мотиці, що про антипольські чистки УПА він дещо написав, і все це можна перевірити. Думки істориків важливі, але не можуть і не повинні замінити судів. Подібно, як судів не замінюють резолюції парламенту. Не кожне вбивство з національних причин визнають у Польщі геноцидом. Злочини на українцях історики Інституту національної пам’яті визнають «акціями відплати». А закон про таку категорію мовчить. Можливо, отже, суди визнали б, що це були випадки геноциду, якщо Теміда має бути сліпою, і рівною мірою карати злочини скоєні на польських громадянах незалежно від їх національності, – підкреслює Чех.
«Rzeczpospolita» - теж про Волинську трагедію – повідомляє, що місцеві самоврядування у Польщі приймають свої резолюції в справі волинських подій. Наприклад, депутати Міськради Радома написали: «Це геноцид, який можна порівняти до знищення вірмен у Туреччині і голокосту євреїв». Локальним політикам легше приймати такі заяви, бо їх не бентежить політкоректність, – наголошує ксьондз Ісакович-Залєвський.
У польському парламенті, тим часом, є шість резолюцій у волинській справі. Спір триває за термінологію – «геноцид» чи «етнічні чистки, що мають характер геноциду». Текст остаточної резолюції парламенту Польщі буде прийнятий більшістю голосів. Пам’ятаймо, що мусимо брати до уваги відповідальність за процес примирення, а це надзвичайно складне завдання – говорить депутат Громадянської платформи Роберт Тишкєвич.
Л.І.